Мінна зброя на сході України: призначення та її класифікація
Слово «міна» вживається у двох значеннях. Міна – як артилерійський снаряд до міномета, та міна – спеціальний боєприпас, призначений для встановлення на землі / під землею / у воді, і який уражає ціль внаслідок її присутності або безпосереднього впливу на міну. Значення слова «міна» має вирішальне положення у цій статті. Автор розповість про міни, маючи на увазі друге наведене значення.
Принцип пастки, коли жертва своїми явними або мимовільними діями активує пристрій, що завдає їй шкоди, відомий ще з доісторичних часів. У ХІХ столітті з’явилися перші пастки, які для ушкодження та знищення використовували силу вибуху. Вони стали називатись мінами. Вже протягом ХХ ст. пристрої безперервно вдосконалювались і стали одним з елементів ведення сухопутної та морської війни.
Мінна зброя достатньо різноманітна, що ускладнює в певному сенсі її класифікацію. Тож щоб не обтяжувати читача масою технічної інформації, автор обмежиться певними базовими тезами та уточненнями.
Єдиної законодавчо затвердженої або стандартизованої класифікації інженерних мін не існує, а сама мінна зброя – досить різноманітна.
Є декілька типів класифікації:
- За призначенням, тобто проти кого/чого застосовуються – протипіхотні, протитанкові, протитранспортні, протидесантні міни, об’єктні, сигнальні та спеціальні. Класика мінного озброєння – протипіхотна міна ПМН. Чорна кришка є натискним датчиком цілі. Якщо жертва наступить на нього – відбудеться вибух 200 грамів тротилу. Вибух відриває жертві ногу і завдає комплексних травм, часто несумісних з життям.
- За способом заподіяння шкоди даним типом міни: фугасною дією вибухової речовини, осколками, кумулятивним струменем. Фугасні міни діють руйнівною силою газів розривного заряду і частково силою удару в перешкоду.
- За місцем розташування – підземні, які закопуються у ґрунт, та наземні, які розташовуються на поверхні.
- За рівнем керованості міни – некерована, або керована оператором на певній дистанції, який за допомогою передаючого пристрою може дати команду міні вибухнути.
- За принципом використовуваного датчика цілі – тобто будовою конструктивного елементу, який при діях жертви активує міну. Це може бути натискна кришка, на яку наступає ногою жертва або наїздить колесом техніка, внаслідок чого відбувається підрив. Часто вживане слово «розтяжка» – це і є той самий датчик цілі міни у вигляді тонкого дроту, протягнутого по місцевості, обрив якого спричиняє вибух.
Схематичне зображення «міни-розтяжки» (протипіхотної міни натяжної дії ПОМЗ-2М. Від підривника міни до встановленого на відстані кілочка протягнуто тонкий провід. Мимовільно потягнувши за дріт-розтяжку, жертва висмикує запобіжну чеку з підривника міни. Відбувається вибух. Ураження завдається розльотом осколків. У якості імпровізованих мін-розтяжок часто застосовують ручні гранати Ф-1 та РГД-5.
- За способом доставки до місця застосування: вручну – коли вояк встановлює міну; засобами механізованого встановлення – коли міни розкладаються на землі спеціальними машинами; та дистанційно – коли міни розкидаються за допомогою спеціальних снарядів або авіацією.
Протипіхотна міна дистанційного встановлення ПФМ-1 «Лепесток». Снаряди впаковуються у касети з різною кількістю мін (від 36 до 72 шт.); ними споряджаються мінні загороджувачі та спеціально оснащені гелікоптери. Вони здійснюють розкидування мін по місцевості і утворюють мінне поле. Після падіння на землю міни приводяться у бойове положення автоматично.
- За здобуваністю та знешкоджуваністю. Здобуваність – можливість безпечно підняти міну з місця встановлення. Якщо під час здобування відбувається вибух – міна вважається нездобуваною. Знешкоджуваність – можливість перевести міну з бойового (коли міна при впливі на датчик цілі вибухне) у безпечне положення (коли міна після цього стає вибухобезпечною та придатною до транспортування та зберігання).
- За наявності систем самоліквідації або самонейтралізації. Деякі міни після переходу у бойове положення лишаються готовими до вибуху аж до тих пір, поки внаслідок корозії корпусу вийде з ладу механізм, відповідальний за вибух. В особливо сприятливих умовах міни можуть впродовж десятиліть бути справними і очікувати на свою жертву. Інші мають у конструкції механізм, який після спливу певного проміжку часу (від кількох годин до кількох діб) або знищує міну, або приводить її у безпечне положення.
Призначення, види та класифікація мін мають вирішальне значення в їх застосуванні у військовому ділі. Незважаючи на це, ще у 1999 р. протитанкові міни іноземних армій були зняти з виробництва, а їх решта була знищена. Проте цілий ряд країн відмовились від участі у конвенції і до нашого часу застосують як протипіхотні, так і протитанкові міни. До них, у тому числі, відносяться США та Росія.
Тезово про особливості мінної зброї
Міни – «зброя масового застосування», і діють ефективно лише за умови застосування одночасно від кількох десятків до кількох десятків тисяч. Міни – вид зброї, адаптований до умов оборонної війни. Сама по собі міна не в змозі (на відміну, наприклад, від ракет) самостійно шукати і атакувати цілі. Проте міни спроможні унеможливити пересування ворога по конкретній ділянці місцевості, яку супротивник може використати для атаки.
Наприклад, радянський мінний загороджувач УМЗ на базі вантажного автомобіля «ЗиЛ-131» за 15-30 хв. роботи може виставити мінне поле з кількох тисяч протипіхотних мін завдовжки 3-5 км і завширшки 20-30 м. Три таких машини за 12 хв. роботи встановлюють протитанкове мінне поле завширшки 180-260 м та завдовжки 1800 м. В результаті ми маємо перешкоду для проходу ворожого війська, який без належної інженерної техніки не в змозі буде її подолати.
Міни не можна вважати абсолютною зброєю. Відсоток втрат від мін всіх типів у порівнянні з втратами від інших видів зброї невеликий. Міни є допоміжним засобом, який сприяє ефективному застосуванню інших, більш могутніх видів зброї.
Найперша користь від мін у війні – це те, що вони обмежують маневр ворожого війська. В умовах підвищення могутності та точності вогневих засобів ураження саме маневреність є ключовим фактором виживання на полі бою військових підрозділів. Масоване застосування мінних полів дозволяє обмежити маневр ворожого війська, завдяки чому останні під зосередженим могутнім вогнем нашого війська. З застосуванням мін пов’язаний такий термін, як мінний страх. Достатньо одному чи кільком піхотинцям чи одинцям техніки підірватись на мінах, як весь інший підрозділ тут же припинить рух по місцевості. Невідомість лякає. А оскільки більшість мін неможливо зразу виявити неозброєним оком, супротивник не наважиться без спеціалізованої інженерної техніки рухатись по місцевості. Цим самим маневреність супротивника буде значно обмежена, що несе велику користь для тих, хто обороняється.
Спроби заборонити
Протягом ХХ століття людство докладає численні, але марні зусилля обмежити або повністю заборонити застосування певних видів зброї. У «чорному списку», окрім ядерної та інших видів зброї масового ураження, раптово опинилися і міни. Зусиллями дипломатів, політичних та громадських діячів було укладено міжнародний договір – «Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництво і передачу протипіхотних мін та про їх знищення», скорочено – Оттавська конвенція. Ухвалена на дипломатичній конференції в Осло 18 вересня 1997 року і відкрита для підписання в Оттаві 3-4 грудня 1997 року.
Конвенція набрала чинності 1 березня 1999 року. Остання має на меті заборонити вживання у військових конфліктах протипіхотних мін та їх зникнення як виду зброї. Оттавська конвенція була ратифікована більшістю держав світу. Не підписали і не ратифікували конвенцію ті держави, які ворогують зі своїми сусідами (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Іран, Сирія, Ізраїль, Ліван, Індія, Пакистан, КНДР, Республіка Корея) або держави, які претендують на регіональну гегемонію (США, Китай і…. Російська Федерація).
Україна підписала конвенцію у лютому 1999 року у Нью-Йорку. Ратифікація договору Верховною Радою України відбулася 18 травня 2005 року. На час підписання угоди Україна мала п’ятий за розмірами найбільший арсенал протипіхотних мін у світі (після Китаю, Російської Федерації, США та Пакистану), що дістався їй у спадок від Радянського Союзу та налічував 6 млн протипіхотних мін типу ПФМ-1. Проте ще і до ратифікації Оттавської конвенції українська псевдоеліта наче вирішила позмагатися у дурнуватій грі «як найшвидше позбавити Україну обороноздатності». Відповідно процес знищення українського мінного арсеналу ішов з небаченою швидкістю. І навіть україно-російська війна не зупиняє цього процесу.
Розвінчання міфів
Автор вважає потрібним довести до відома читача найголовнішу тезу. Навіювання безпідставних міфів, які обмежують Україну у використанні засобів оборони територіальної цілісності – елемент інформаційної війни проти нашої держави, який ведеться явно або несвідомо як нашими ворогами, так і наївними гуманістами всіх мастей і забарвлень. І ці міфи треба розвінчувати.
Найперший міф – так це про здатність Оттавської конвенції ефективно запобігти розповсюдженню мін. І проблема навіть не в тому, що конвенція має низку суттєвих прогалин, які дозволяють легко обійти її заборону. Проблема в тому, що конвенція намагається заборонити принцип пастки, який в принципі заборонити просто неможливо. Це однаково що заборонити плавати чи літати.
Також варто згадати, що безсенсовий альтруїзм кабінетних дипломатів та активістів завжди розбивається об прагматизм великої політики та захисту національних інтересів. Недарма Сполучені Штати Америки, які мають наймогутнішу в світі армію, яка в принципі не веде оборонних воєн, не відмовились від використання мін різноманітного призначення.
Другий міф – міф про те, що міни приносять значно більше шкоди, ніж користі. В преамбулі Оттавської конвенції написано: «Держави-учасниці, сповнені рішучості покласти край стражданням і нещастям, викликаним протипіхотними мінами, які щотижня вбивають і калічать сотні людей, головним чином невинних і беззахисних цивільних осіб, і в першу чергу дітей, перешкоджають економічному розвитку і відновленню…». Автор соромиться спитати: а що – хіба лише міни вбивають і калічать сотні людей, головним чином невинних і беззахисних цивільних осіб??? А як бути з артилерійськими та ракетними снарядами, керованими бомбами і ракетами, напалмом? Від них страждань і руйнувань у порівнянні набагато більше!
Автор не стане навантажувати мозок читача юридичними подробицями, але має наголосити, що конвенція є юридично недосконалою. Її положення містять суттєві прогалини, які дозволяють легко обійти конвенцію. Не кажучи вже про те, що процес виконання норм конвенції та контрою і відповідальності за її невиконання несуть суто декларативний характер, а значить – залежать від доброї волі держав-учасників. Забажають – виконають. Не забажають – нічого їм за це не буде! Це справжня пастка для тих країн, хто дійсно намагається виконувати власне слово і слідувати міжнародним домовленостям. У той же час, держави, які лише на словах погодяться с Конвенцією, але продовжать використовувати протипіхотні та протитанкові міни, не понесуть ніякої кари.
Тепер відставимо емоції і перейдемо до фактажу і статистики. Як було сказано вище, мінна зброя, через свою нездатність пересуватися у часі і просторі, а також самостійно вишукувати цілі, була і лишається зброєю оборонної війни. Відповідно у смертоносності вона значно програє, наприклад, керованим ракетам, конструктивно призначених саме вишукувати і знищувати конкретну ціль.
Далі. Багато хто стверджує, що місця бойових дій, в яких застосовуються міни, через небезпеку підриву лишаються непридатними для пересування людей та господарської експлуатації. Ну знаєте, після бойових дій і так лишається маса брухту, у якого є властивість вибухати. І в першу чергу це стосується тих же артилерійських та ракетних снарядів, яким властиво вибухати не там, не в той час, і знищувати те, що не потрібно знищувати. Не кажучи вже про те, що за своєю руйнівною силою снаряди та ракети набагато могутніші за міни.
Отже будь-яка територія, на якій раніше вирували військові конфлікти, і без мін є небезпечною зоною, і повернення цих територій до нормального життя забирає дуже багато часу і зусиль.
Крім того, слід згадати, що навіть після закінчення бойових дій (якщо таке станеться) годі чекати, що РФ люб’язно надасть Україні інформацію про наявність мінних полів, виставлених Збройними силами РФ та їхніми незаконними збройними формуваннями. Питання розмінування повністю ляже на плечі України. Потрібно змиритися з тим фактом, що Донбас у випадку закінчення війни ще довго буде оговтуватися від наслідків. А обороноздатність держави Україна потрібно забезпечувати прямо тут, прямо зараз. І до цього всі засоби доцільні та виправдані. Навіть якщо вони суперечать декларативним міжнародним домовленостям.
Що там на війні?
Як було сказано вище, Україна, навіть перебуваючи у стані війни, продовжує активно знищувати свої запаси мін. В той же час РФ не підписала і не ратифікувала Оттавську конвенцію. І як наслідок, російський експедиційний корпус у Сирії та незаконні збройні формування Збройних сил РФ на Донбасі активно використовують протипіхотні та протитанкові міни всіх наявних типів.
На цьому відео, знятому у Сирії, демонструється протипіхотна міна ПМН-2, яка застосовується російськими військовими та Сирійською арабською армією Башара Асада у Сирійській війні.
А на ось цьому – розмінування н.п. Широкіне, де наші піхотинці мають справу з встановленими росіянами протипіхотними мінами ПМН-2.
Останні заборонені Оттавською конвенцією, запаси мін Україною знищені… і активно використовуються Збройними силами Російської Федерації, яка не підписала і не ратифікувала Оттавську конвенцію. І що погано – здійснюють встановлення мінних полів за принципом «моя міна – де хочу – там і ставлю», не обтяжуючи себе заповненням мінних формулярів з точним вказуванням координат мінного поля. Саме вони завдають втрат збройним силам України у живій силі. У той же час Україна не може відповісти агресорам їх же методами, бо міни ЗСУ було знищено згідно Оттавської конвенції. Тобто наша Батьківщина страдає від дії окупантів тільки через те, що виконує усі міжнародні домовленості щодо обмеженого використання протипіхотних та протитанкових мін.
Згадаймо, що Україна має 2295,04 км спільного кордону з Російською Федерацією і не одну сотню кілометрів фронту на Донбасі. В умовах хронічного недокомплекту особового складу та злочинної політики «ні миру, ні війни» лінія фронту світиться багатокілометровими прогалинами. Збройні сили України просто не в змозі без нормальної мобілізації перекрити військом всю лінію розмежування з сепаратистськими утвореннями. Будь-який удар, наприклад, бронетанкового полку по позиціям ЗСУ завжди буде нести загрозу нового Іловайського котла. Не кажучи вже про постійні проникнення на нашу територію російських диверсійних груп.
Незважаючи на те, що у 1999 більшість країн підписало Оттавську конвенцію, згідно якій вводилась повна заборона протипіхотних мін, деякі країни-агресори до сьогоднішнього дня продовжують вироблення дуже небезпечної зброї.
Масове застосування мін всіх типів українською стороною дозволило би значно обмежити наступальні дії армії РФ та незаконних збройних формувань. Не кажучи вже про пряме завдання втрат у живій силі та техніці. Особливість мінної зброї, окрім ефективності, полягає і в тому, що налагодити її виробництво простіше простого. На цій світлині вказана протипіхотна міна ПМД-6, яка являє собою звичайну дерев’яну коробку, в яку вставляється заряд тротилу, технічно примітивний підривник та запал.
Широко використовуються так звані протидесантні міни, які встановлюють під водою. Подібна конструкція витримує морський тиск та коливання хвиль, але при наближенні ворожої бойової техніки чи десантних кораблів підривається. Як правило, встановлюють їх неподалік від берега та на глибині не більш ніж 1-2 метри. Спусковий механізм спрацює, коли штанга міни зрушиться під дією маси ворожого катера, корабля чи транспортера. На борту з’явиться велика пробоїна, що призведе до втрати військової машини.
Класифікація протипіхотних мін не обмежується лише звичайними зарядами. Існують і керовані міни, які є під повним контролем сапера. Він може здійснити вибух у будь-який момент. Ці міни є одними з найдорожчих, але радіус дії та цілеспрямованість вибуху виправдовують затрачені на розробку цієї зброї кошти.
Радянська протипіхотна міна ПМД-6 – звичайна дерев’яна коробка, яку можна виготовити у будь якій столярній майстерні. Але будучи оснащена 200-грамовою тротиловою шашкою і підривником, міна являє собою смертельно небезпечний для ворога сюрприз. Ураження живої сили противника для цієї зброї складає зону в 40 м діаметром. Вибух відбувається після наступання на дерев’яну поверхню цієї мини. Осколкові ураження настільки небезпечні, що можуть призвести до втрати працездатності людини або повної чи часткової інвалідності.
До нашого часу продовжують використовувати і радянські міни типу «Лепесток». Будова мін такого типу відрізняється від звичайних варіантів тим, що має контейнер з рідкою вибухонебезпечною речовиною. Збільшена площа такої зброї підвищує відсоток можливості поранення ворогів.
Нижче – зображення німецької міни-розтяжки Stockmine 42, яка являє собою невеликий цементний циліндр. У ньому містяться осколки, що виконують функцію шрапнелі.
Німецькі міни натяжної дії (міни-розтяжки) Stockmine 42 – приклад простої у виготовленні та ефективної зброї, а також одна з пам’яток німецької військової економіки, яка в умовах бомбардувань та дефіциту ресурсів шість років підряд виготовляла зброю.
Дерев’яні коробки та цементні форми можна виготовляти сотнями мільйонами штук за допомогою примітивного обладнання. А українська промисловість здатна налагодити промисловий випуск вибухових речовин. І найоголовніше – жодна конвенція не здатна проконтролювати виробництво, застосування і тим паче знешкодження та утилізацію таких мін, виготовлених у гаражі «вуйка Василя» в невідомій кількості.
Прикладом такої «самодіяльності», яку неможливо ні заборонити, ні проконтролювати, є застосування мін у серії кривавих балканських воєн після розвалу соціалістичної республіки Югославії у 1991 році. З початком війни всі ворогуючі сторони окрім штатного мінного озброєння колишньої Югославської народної армії у масовому порядку почали застосовувати кустарні саморобні міни-розтяжки, корпуси яких виготовлялись з усіх наявних під рукою матеріалів та на примітивному обробному обладнанні: зі сталі, чавуну, пластмаси, бетону, тощо. Ці, здавалося, примітивні кустарні міни масово застосовувались всіма ворогуючими сторонами і довели свою ефективність.
Міни-розтяжки кустарного виробництва, які активно застосовувалися під час Балканських воєн. Зліва-праворуч: міна PPMP (корпус якої виготовлено зі сталі), PMR–U (з пластмаси), PMR-4 (з литої сталі), PMR-2 (з бетону).
Новітні держави, які виникли на уламках колишньої Югославії, боролись за своє виживання та національну державність. І їм тоді було не до сентиментів про гуманізм та міжнародні конвенції. Україна знаходиться у стані неоголошеної війни. І в той час, коли вирішується доля української державності, Україні також має бути не до дотримання міжнародних угод, які обмежують природне право кожної держави і нації на оборону. Міни – ефективний інструмент оборони, і тому має застосовуватись ЗСУ в обороні нашої держави. Призначення мін не може бути недооціненим. На відміну від авіації та бронетанкової техніки виробництво мін всіх типів порівняно дешеве і може бути швидко налагоджено у примітивних умовах виробництва.
Для всіх апологетів дипломатії та гуманізму автор може сказати одне. Жоден «антивоєнний» договір та жодні гарантії іноземних держав не врятували Україну від вторгнення держави-агресора. Відповідно український народ, президент і головнокомандувач Збройних сил України мають повне моральне право відмовитись від дотримання міжнародних договорів, які обмежують право України на оборону, і учасники яких не виконали своїх обов’язків щодо захисту державного суверенітету України. І, відповідно, вживати будь-які сили і засоби для збереження територіальної цілісності України. У тому числі – і міни.
Курт Оберст
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
