“Мы здесь не для конкуренции, а для сотрудничества”, – Алиса Хенсон

До України приїхали представники 11 японських компаній, щоб представити технології для відновлення інфраструктури та житла. Зустріч відбулася в межах другої державно-приватної місії JUPITeR у Міністерстві розвитку громад і територій.

Про це повідомляють у Міністерстві розвитку громад і територій, пише Антикризовий медіа-центр.

У Міністерстві пройшла зустріч із представниками 11 японських приватних компаній, які зацікавлені у відбудові України.

Японський бізнес презентував технології для будівництва, модернізації інфраструктури та житлових об’єктів. Частина цих компаній уже працює в Україні і планує розширювати свою діяльність.

З української сторони участь у зустрічі взяла заступниця міністра розвитку громад і територій Марина Денисюк, з японської — заступник міністра землі, інфраструктури, транспорту та туризму Японії Кенічі Кавамура.

Під час презентації компанії показали рішення для:

• швидкого встановлення фундаментів під мости та інші інфраструктурні об’єкти;
• дистанційного керування будівельною технікою для роботи в небезпечних зонах;
• переробки будівельних відходів і ґрунту для повторного використання у будівництві;
• модернізації систем водопостачання та водовідведення;
• гуманітарного розмінування водойм.

Японія вже допомагає Україні у відновленні інфраструктури. Зокрема, раніше було поставлено рейки для залізниці, змонтовано збірні мостові конструкції, а також передано техніку для розмінування та роботи з відходами.

Міністерство планує інтегрувати представлені технології у майбутні проєкти відбудови та координувати співпрацю японських компаній із місцевою владою, Агентством відновлення та Укрзалізницею.

Платформу JUPITeR створили у 2025 році для залучення японських технологій та бізнесу до відновлення України. Вона охоплює проєкти у сфері транспортної інфраструктури, житлового будівництва, логістики та відновлення критичної інфраструктури.

Донецька та Закарпатська обласні адміністрації підписали меморандум про співпрацю у сфері охорони довкілля та екологічної безпеки. Документ передбачає спільну реалізацію екологічних проєктів, обмін досвідом і пошук сучасних рішень для сталого розвитку регіонів.

Про це повідомляють у Донецькій обласній військовій адміністрації, пише Антикризовий медіа-центр.

Донецька та Закарпатська обласні адміністрації домовилися про поглиблення співпраці у сфері охорони довкілля та екологічної безпеки. Відповідний меморандум підписали за участі очільника Закарпатської ОДА Мирослава Білецького.

У межах домовленостей регіони планують спільну реалізацію екологічних проєктів і програм, а також пошук інноваційних рішень у сфері екології. Окрему увагу приділятимуть організації навчань, присвячених раціональному використанню природних ресурсів і сталому розвитку територій.

Серед пріоритетних напрямів співпраці — розвиток екологічної освіти, проведення спільних заходів із запобігання забрудненню довкілля, реалізація ініціатив у сфері управління відходами, а також контроль за станом атмосферного повітря і якістю водних ресурсів.

У Донецькій обласній адміністрації зазначають, що об’єднання зусиль регіонів є важливим кроком для формування безпечного та збалансованого екологічного майбутнього України. Співпраця з Закарпаттям дозволить поєднати напрацьований досвід та втілити його у практичні рішення, корисні для розвитку держави.

Стати донором нескладно. Зараз треба багато крові, аби рятувати поранених військових та людей, які потрапляють під обстріли. Розкажу про власний досвід, як я вперше стала донором.

Сподівання без результатів та чому вирішила стати донором

Віддавати свою кров у невідомість ніколи не мала бажання. Якщо допомагати, то конкретній людині  – так я думала в молоді роки. А одного разу до редакції міської газети, де я працювала, принесли оголошення: 9-річна дитина терміново потребує багато крові 3-ї групи, позитивний резус фактор.  Це було …..надцять років тому, ще до того, як інтернет став широко розповсюдженим.

І ось для цього хлопчика я вирішила піти здати кров. Зателефонувала до Станції переливання крові, щоб записатись та дізнатись деталі. За станом здоров’я протипоказань не було, але з’ясувалось, що я не можу стати донором, бо маю недостатню вагу – 50кг. “Ось погладшаєте, приходьте”, – сказали мені на Станції. Я  засмутилась і припинила свої намагання стати донором.

Другий порив поділитись кров’ю прийшов на початку цього березня. Тоді в Краматорську дали оголошення, що треба багато крові. Тоді також не пішла, боялись обстрілів, бо могли вгатити по місту скупчення людей. А вже коли в мирному та спокійному Кропивницькому скрізь по місцевих пабліках розкидали оголошення, що потрібна кола для військових ЗСУ, то вже зібралась з духом та вирішила йти. Ваги тепер вистачало, щоб стати донором.

Квест з чергами на три години

Здати кров виявилось справжнім квестом, витримати який ще треба мати сили. Оголошення розповсюдили в п’ятницю і спочатку з’ясували, що в суботу Станція переливання крові не працює. Треба чекати понеділка. Читаю про підготовку: певна дієта, не можна гостру, солону, надто солодку їжу. Не варто звечора пити каву. Алкоголь взагалі під забороною на три дні. Певні ліки також. Йти на процедуру треба натщесерце, але якщо ніяк, то можна трохи каші на воді та несолодкий чай – за декілька годин до процедури.

В коридорі була купа людей, які прийшли здати кров саме на потреби ЗСУ. Доведеться вистояти декілька черг. Перша – до реєстратури, де заведуть картку донора. Щось на кшталт амбулаторної медичної картки.

Усі наступні черги перетікають одна в одну, швидкість залежить від потреб, навіщо ти стоїш в тій черзі.  Після реєстратури здаєш кров. Перевіряють групу та резус фактор, а також загальний стан крові: гемоглобін, тромбоцити та гематокрит Перевіряють через спеціальне обладнання, результати готові за декілька хвилин.

З цими результатами стаєш в нову чергу, до медсестри. Вона перевіряє тиск та можна поміряти вагу, якщо її не знаєш. Також міряє температуру та рівень кисню в крові.

В одному кабінеті приймають медсестра та лікар. Але після медсестри виходиш з кабінету та стаєш в нову чергу, до лікаря. Ця черга рухається повільніше, бо в лікаря більше питань, аніж в медсестри.

У першу чергу лікар знаходить вас у базі донорів, куди ваші дані занесли в реєстратурі. Саме тут, у лікаря, подальша  черга може зменшитись. Бо за результатами аналізів навіть підготовлена людина може відсіятись. Наприклад – через низький гемоглобін або низький тиск чи за інших обставин. Тобто тільки після трьох черг людина може отримати відмову та піти додому.

Лікар проводить опитування, ці всі питання є в анкеті донора. Вони про загальний стан здоров’я, перенесені хвороби, ліки, які доводиться приймати на постійній основі. У жінок лікар питає про те, коли востаннє були «критичні дні». Саме лікар фіксує скільки крові можна забрати в конкретної людини. Багато чого залежить від того, чи вперше ти донор чи робиш це регулярно. Мені визначили «дозу» в 468 мл.

Нарешті стати донором – вперед до процедури

Отримала від лікаря свій дозвіл та свою норму та пішла далі. Чесно кажучи, що після лікаря черги не буде. Та ні. Нова черга на підготовку до забору крові. Через кількість медиків водночас беруть кров у чотирьох донорів. То треба чекати коли звільняться місця.

Поки стоїмо в черзі, уже перезнайомились. Жартуючи, називаю цей кабінет «чистилищем». Там треба вдягнути бахіли, помити руки аж по лікоть та обов’язково випити чай з печивом. Чай дуже солодкий. Медсестричка слідкує, аби печиво обов’язково було повністю з’їдене. Чаю мені не вистачило, попросила ще, люб’язно налили. Тільки після цього дозволяють піднятись до зали, де забирають кров.

Там багато крісел, але приймають лише чотирьох. Так розумію, через кількість медперсоналу. Нарешті, доходить черга і до мене. Радію, що зранку трохи поснідала дозволеними харчами,  бо тільки в чергах простояла три години з гаком!

Медсестра виявилась дуже приємною, весь час заспокоювала мене, хоча я й не хвилювалась зовсім. Щохвилини питала, чи не турбує мене щось, чи не кружляє голова. Все було добре, я просто дивилась як тече кров. Уся процедура тривала не більше 20 хвилин. Потім відпустили, але сказали ще півгодини тримати заклеєним місце проколу.

Винагорода за випробування

Це ще був не кінець пригоди. Крокую до реєстратури, вони роблять якусь примітку. Розписуюсь на бланку, що здавала кров саме для ЗСУ. У списку на той день я була 65-ю. Ще залишалось 5-7 людей. Питають, чи потрібне звільнення з роботи на два дні. Кожному донору дають таку довідку за потреби.

Далі знову йду до «чистилища».  Там мені пропонують обід у місцевому кафе. Донора треба годувати після забору крові. Звертаю увагу, що переважна більшість відмовляється від обіду. Я вирішую пройти весь шлях до кінця, тим більше все одно хочу їсти.

Мені дають талон на одноразове харчування і я йду до сусіднього кафе за своїм обідом. Там годували борщем з м’ясом та свіжою капустою( на той час капуста були найдорожчим інгредієнтом у страві),  дефіцитною гречкою( її в магазинах взагалі не було!), смаженю рибою та салатом зі свіжих овочей, і ще компот. Усе свіже і смачне. На талоні була вартість обіду – 75 грн. Для себе підраховую, що це може коштувати дорожче.

На цьому моя пригода стати донором завершилась. Сказали, що через півроку можна знову здавати кров. Сподіваюсь, це був корисний досвід і комусь згодиться моя кров.

Ще більш детально про те, Як стати донором крові

Ольга Нікуліна, «ЗмІнИ.Схід»

Обмінні візити між журналістами з Донеччини та Івано-Франківщини мають відбутися вже у січні цього року. Престури для ЗМІ протилежних регіонів організовують у рамках проєкту «Схід і захід: журналістський обмін». Першими Донеччину відвідають журналісти з Івано-Франківщини.

Співробітництво між ЗМІ сходу та заходу стало одним із напрямків проєкту «Івано-Франківщина та Донеччина будують мости для співпраці». Зокрема, цей проєкт має на меті налагодити соціальні, культурні та економічні  зв’язки між двома регіонами України.

Протягом найближчих двох місяців для журналістів з Донеччини та Івано-Франківщини будуть організовані престури, під час яких вони познайомляться між собою, побачать іншу частину нашої країни, її особливості, сильні та слабкі сторони.

Обмінні візити між представниками ЗМІ обговорили під час круглого столу, що відбувся 11 січня.

«Особисто для мене, як громадянина України, немає різниці між Сходом та Заходом. Адже уся моя журналістська доля тісно перетинається між обома регіонами, тому дуже добре це усвідомлюю. Вважаю, що потрібно якомога більше таких плідних обмінів, не тільки між журналістами, а простими мешканцями», – розповів учасник круглого столу з Донеччини Владислав Леошко з видання «Голос України».

«Я маю чудові враження від Донеччини, зокрема, декілька разів був у Краматорську. Це було у 2016 та 2018 роках. І я для себе відкрив Донбас, я бачив, як він змінюється. І зміни мені подобаються. Тому з великим задоволенням поїхав би туди ще раз, адже минуло три роки, тож хочеться подивитися які там зміни», – зазначив головний редактор інтернет-видання «Курс» з Івано-Франківщини Сергій Борис.

Проєкт «Івано-Франківщина та Донеччина будують мости для співпраці», розробила ГО «Прикарпатська інформаційна корпорація» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку  (USAID).

«Проєкт – це така собі «парасоля», під якою обидві області зможуть реалізовувати чимало проєктів для покращення добробуту регіонів.  Він тривав пів року та об’єднав в собі понад пів тисячі учасників з обох областей. Сьогодні працюємо в сфері співпраці між журналістами, адже активність ЗМІ допоможе підсилити проєкт в комунікаційному напрямку і в цілому добрі починання в областях», – сказала засновниця ГО «Прикарпатська інформаційна корпорація» Оксана Камінська.

Результатом обмінних візитів між представниками ЗМІ обох областей стануть матеріали про Донеччину та Івано-Франківщину.

Ірина Мартинова

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!

У 2018-му Дніпропетровщину відвідали понад 100 іноземних делегацій – на третину більше, ніж роком раніше. Про розширення співпраці в облдержадміністрації говорили із представниками Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Індії,  Австралії, США та інших країн. Про це повідомив голова Дніпропетровської облдержадміністрації Валентин Резніченко.

«До Дніпропетровщини залучаємо інвесторів не словами, а реальними справами. Таке завдання Президента України Петра Порошенка. Аби розширити співпрацю з областю в економічній та культурній сферах, до ОДА приїжджають дипломати та представники міжнародних організацій з усього світу, – розповів голова Дніпропетровської ОДА Валентин Резніченко. – Іноземні партнери бачать: область сама вкладає в розвиток інфраструктури колосальні кошти. До того ж, ми не втручаємося в роботу підприємців, навпаки – допомагаємо долати бюрократичні перепони. А отже, починати бізнес тут можна без остраху». 

Разом з іноземними інвесторами Дніпропетровщина розвиває альтернативну енергетику. Один із масштабних проектів – будівництво сонячної електростанції в Нікопольському районі. Вона буде найпотужнішою в Україні та увійде до трійки найбільших у Європі. Над проектом працюють український та китайський інвестори.

Співпрацювали і в гуманітарній сфері. У 2018 році реабілітацію у Литві пройшли 16 АТОвців. А загалом балтійські сусіди вже прийняли понад 160 військових із Дніпропетровщини.

Гуманітарну допомогу із Франції отримували лікарні області. Це меблі, обладнання та медичне приладдя. За 2017-2018 роки надійшло понад 30  вантажів.

У 2019 році до області завітало вже 7 іноземних делегацій.