У Краматорську судитимуть групу наркоторговців: за три місяці вони збули канабісу на три млн грн (фото)
У Краматорську перед судом постануть троє учасників організованої групи, яких обвинувачують у вирощуванні та збуті канабісу. За даними слідства, щомісяця вони заробляли близько 1 млн грн на продажі наркотиків.
Про це повідомляють у Донецькій обласній прокуратурі.
Прокурори Донецької обласної прокуратури передали до суду обвинувальний акт стосовно трьох жителів Краматорська, яких підозрюють у вирощуванні та збуті канабісу в особливо великих розмірах.
За даними слідства, на початку 2026 року один із фігурантів облаштував удома місце для вирощування конопель. Після збору врожаю він сушив рослини, фасував готовий канабіс у пакети та готував його до продажу.
До незаконної діяльності чоловік залучив знайому, яка приймала замовлення через інтернет, а також сусіда, відповідального за збут наркотиків.
Слідчі встановили, що кожна угода приносила учасникам схеми від 5 до 15 тисяч гривень. За три місяці обіг наркобізнесу сягнув близько 3 млн грн.
У квітні правоохоронці викрили діяльність групи. Під час обшуків у Краматорську та Балаклії, куди переїхали організатор і його спільниця, вилучили підготовлений до продажу канабіс.
Крім наркотиків, правоохоронці знайшли 35 мішків із ґрунтом для вирощування конопель, грошові кошти, мобільні телефони та банківські картки.
Досудове розслідування проводили слідчі та співробітники управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП у Донецькій області.
У разі доведення вини обвинуваченим загрожує від 9 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Жителя Костянтинівки засудили до дев’яти років за збут мефедрону та PVP із обігом 800 тисяч гривень
Суд визнав винним 21-річного жителя Костянтинівки у незаконному збуті психотропних речовин. Чоловік організував підпільний канал продажу мефедрону та PVP через Telegram, а обіг його наркобізнесу сягнув близько 800 тисяч гривень.
Про це повідомляють у Донецькій обласній прокуратурі.
Суд призначив 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна 21-річному уродженцю Костянтинівки, який займався збутом психотропних речовин у прифронтовому місті.
Прокурори Донецької обласної прокуратури довели, що чоловік незаконно придбавав, зберігав та продавав психотропні речовини в особливо великих розмірах.
За даними слідства, у квітні 2024 року він налагодив схему збуту солей PVP та мефедрону 4-MMC. Оптові партії наркотиків купував через одну з платформ у Telegram.
Психотропи чоловік зберігав і фасував у будинку батьків. Для пошуку клієнтів створив окремий Telegram-канал, де спілкувався лише з перевіреними покупцями.
Після фасування речовин у zip-пакети та тканинні мішечки він облаштовував схованки під деревами та кущами. Після отримання оплати на банківську картку надсилав клієнтам координати «закладок».
За інформацією прокуратури, вартість одного грама психотропних речовин на чорному ринку становила близько 800 гривень.
У вересні 2024 року правоохоронці викрили та припинили діяльність підпільного каналу збуту наркотиків. Під час обшуків у будинку та гаражі фігуранта вилучили понад 150 пакетів і скляну банку з PVP та мефедроном.
Загальна вага вилучених психотропних речовин перевищила один кілограм.
На час слідства обвинувачений перебував у слідчому ізоляторі. Суд визнав його винним та призначив покарання у вигляді дев’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Полоненого українського військового засудили у РФ до 23 років
Українського військовополоненого та оборонця Маріуполя Ігоря Гарькушу російський суд засудив до 23 років позбавлення волі. Окупанти звинуватили військового у нібито вбивстві цивільного під час боїв за місто у 2022 році.
Про це повідомляють у Маріупольській міській раді.
У росії українського військовослужбовця Ігоря Гарькушу засудили до 23 років позбавлення волі у колонії суворого режиму.
Ігор Гарькуша проходив службу у 12-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії України та брав участь в обороні Маріуполя навесні 2022 року. Після боїв за місто він потрапив у російський полон.
Російське слідство заявило, що у березні 2022 року військовий нібито застрелив цивільного чоловіка у Маріуполі.
Водночас усі звинувачення ґрунтуються виключно на матеріалах російського слідства. До процесу не допускають міжнародних спостерігачів, незалежних адвокатів та відкритого розгляду доказів.
Українська сторона та правозахисники неодноразово заявляли, що подібні справи проти українських військовополонених мають ознаки сфабрикованих процесів.
Ігор Гарькуша перебуває у російському полоні понад чотири роки.
В Україні наголошують, що росія системно використовує незаконні вироки проти українських військових як інструмент тиску та покарання за спротив окупації.
У Краматорську продовжує працювати дитяче реабілітаційне відділення (відео)
Попри близькість фронту у Краматорську продовжує працювати дитяча локація реабілітаційного відділення. Тут допомагають дітям із різними захворюваннями та планують майже втричі збільшити кількість ліжко-місць.
У Краматорську на Донеччині продовжує працювати дитяча локація реабілітаційного відділення, де допомагають дітям із різними патологіями та порушеннями розвитку.
Попри постійні російські обстріли та близькість фронту, відділення не припиняє приймати пацієнтів. За словами медиків, кількість послуг тут лише зростає.
Завідувачка реабілітаційного відділення Юліана Соколова розповіла, що завдяки підтримці місцевого бюджету та партнерів заклад отримав сучасне обладнання для реабілітації дітей.
У відділенні також використовують матеріали для розвитку дрібної моторики, пам’яті та уваги маленьких пацієнтів.
Заступниця медичного директора з охорони материнства і дитинства Тетяна Велігура зазначила, що допомогу дітям надає команда фахівців. Із пацієнтами працюють фізичний терапевт, лікар-реабілітолог, фізіотерапевт, масажисти, психолог, логопед та ерготерапевт.
Послуги у відділенні надають у межах пакета медичних послуг «Реабілітаційна допомога дорослим і дітям у стаціонарних умовах».
У майбутньому у Краматорську планують збільшити кількість ліжко-місць із нинішніх показників до 20–30. Реалізувати це хочуть після покращення безпекової ситуації та настання миру.
Хотіла б повернутися додому, але дому вже немає: історія українки, яка знайшла нове життя за кордоном
Чотири роки тому Вікторія була впевнена, що їде з Краматорська ненадовго. Сьогодні вона вже подала документи на п’ятирічну візу в Чехії, її син завершує навчання, а повернення додому залишається радше мрією, ніж планом. Війна забрала не лише звичне життя, а й бізнес, у який родина вкладала роки праці та заощаджень. Натомість з’явилися нова країна, нова мова і нова реальність, до якої довелося пристосовуватися. Свою історію Вікторія Савченко розповіла журналістці «Антикризового медіа-центру».
Не думала про бізнес – рятувала дітей
Наприкінці лютого 2022 року я сказала, що нікуди не поїду з дому. Ми облаштували підвал і прожили в ньому місяць. Зі мною був 13-річний син, а 20-річна донька – у Києві. Та коли я прочитала про Бучу, мене охопив страх. Чоловік наполягав на виїзді, тож зрештою погодилася. Тоді була впевнена, що ми їдемо лише на два-три місяці, як у 2014 році.
У Краматорську понад 20 років мала бізнес – канцелярський магазин. Буквально перед пандемією ми відкрили другий. Вклали в нього всі гроші – і раптом локдаун, зачинені магазини. У 2021 бізнес тільки почав відновлюватися, а за рік почалося повномасштабне вторгнення.
Магазин у Краматорську. Фото героїні
Власної справи зараз уже немає. Канцтовари, що залишилися, вдалося вивезти й продати майже за безцінь. Але у 2022 році я не думала про бізнес – рятувала дітей.
За кордон ми виїхали автівкою: я та діти. З собою взяли дві валізи. Обрали Чехію, бо тут жив далекий родич, який знайшов волонтера, аби нас прихистили. У невеликому містечку в Моравії надали місце в гуртожитку для матерів із дітьми. Допомогли оформити документи, за два тижні влаштували сина до школи, знайшли лікарів, а перший час навіть привозили їжу.
Згодом я перевезла сюди й батьків. Вони досі живуть у Моравії та отримують допомогу, оскільки вже не можуть працювати.
Перші два роки ми жили безоплатно. Без такої підтримки я навряд чи впоралася б самотужки: тут діє обов’язкове медичне страхування. Батькам його оплачують досі, як і синові, адже він ще неповнолітній.
Зроду не тримала інструментів у руках
За місяць після приїзду мене влаштували на завод. Я ніколи не тримала інструментів у руках. Але з’ясувалося, що маю технічний хист. Я швидко навчалася і вже змінила чотири заводи. Тут дуже розвинене автовиробництво, і донька жартує: «Ще два заводи – і сама машину збиратимеш».
На першому підприємстві виготовляли дорогі дизайнерські меблі ручної роботи: стільці та крісла. Заводу понад 150 років, сюди навіть туристи приходили.
Я готувала меблі до фарбування і щовечора поверталася додому зі сльозами. Це була важка восьмигодинна фізична праця. Водночас зарплата була хорошою, а я мала всі соціальні гарантії нарівні з чехами: оплачувані лікарняні, премії тощо. Там пропрацювала рік і чотири місяці, поки через економічні труднощі на підприємстві не почали скорочувати робітників.
Я потрапила під третю хвилю звільнень. Того дня скоротили близько ста працівників: на завод приїхали представники Уряду праці. Ми заповнили необхідні документи, а вже наступного дня почали отримувати допомогу з безробіття – приблизно половину попередньої зарплати.
Фото героїні
Через півтора місяця я знайшла найкращу роботу за весь час перебування в Чехії – на заводі з виробництва автомобільних фар. Працювала в чистих умовах і займалася складанням дрібних деталей. Мені дуже подобалося, але заради цієї роботи довелося переїхати в інше місто.
Батьки залишилися із сином, який саме закінчував дев’ятий клас. Згодом він вступив до технікуму на спеціальність, пов’язану з інформаційними технологіями. Ще в Україні він захоплювався робототехнікою.
Донька прожила зі мною рік, потім повернулася до Києва, але через обстріли та блекаути знову приїжджала до Чехії на півроку. Зараз у неї в Києві наречений, тому фактично вона живе між двома країнами.
Нині я переїхала ближче до Острави, майже на польський кордон, і працюю на невеликому підприємстві, де всі колеги чехи. Можливо, саме тому, що вже добре володію мовою, це перше місце роботи, де в мене з’явилися подруги.
Хоча я б хотіла працювати у великій торговельній мережі на кшталт «Lidl», де вищі зарплати. Вже намагалася туди влаштуватися, але тоді ще недостатньо добре знала чеську.
Сумніви щодо бізнесу
Я помітила, що в Чехії досить слабкий сервіс. Перукарні, манікюрні салони чи автомайстерні значно поступаються українським. Щоб просто поміняти колеса на авто, іноді доводиться чекати два місяці. А на стрижки багато чехів записуються саме до українських майстрів.
Колись я замислювалася про власну справу. Ще задовго до того, як стала підприємницею, отримала диплом перукаря. Давно стрижу всю родину, а після переїзду навіть навчилася стригти наших собак – тоді доводилося економити буквально на всьому.
Ідеї бізнесу були різні. Але починати все з нуля у 50 років непросто. До того ж після втрати двох магазинів я більше не хочу вкладати гроші в обладнання чи приміщення. Тому серйозно про відкриття власної справи вже не думаю.
Загалом, якщо працювати, на життя тут вистачає. Можна навіть повезти дітей влітку на море або взимку гірськолижний курорт.
Втім, якщо порівнювати з Україною, то живу я значно скромніше. У Краматорську належала до людей із достатком вище середнього. Могла дозволити собі значно більше, ніж зараз. Нині живу лише на зарплату, хоча вона й вища за українську.
Хотіла б повернутися у своє минуле життя
Моя найбільша мрія – повернутися додому, у своє колишнє життя. Мене все влаштовувало. Я не хотіла нічого змінювати й нікуди їхати.
Перші два роки в Чехії я ніби не жила. Працювала, поверталася додому, читала новини, плакала, спала і знову йшла на роботу. Потім усе повторювалося. Не знаю, як взагалі пережила той період.
Лише через два роки поступово повернувся інтерес до життя. Захотілося поїхати на море, почала помічати світ навколо, усвідомила, що потрібно серйозно вивчати чеську мову.
Фото героїні
Я давно приїхала б в Україну, але сину скоро виповниться 18 років. Він і сам хотів би жити вдома, але я пояснила йому, що після повернення його можливості будуть обмежені. Та й повертатися нам фактично нікуди. Хіба що до доньки в Київ.
Тому ми домовилися, що він продовжить навчання в Чехії. За ці роки ми багато вклали в адаптацію, соціалізувалися. Я подала документи на п’ятирічну візу. Якщо не отримаю її, через півроку подаватиму документи на громадянство.
Це дуже складне рішення. Я не відкидаю можливості повернення. Але поки що не знаю, коли саме це може статися.
Що забрала б в Україну
Перше, що впадає в око, – дороги: настільки звикла до їхньої якості. Мене також вразила робота Уряду праці. Це певною мірою аналог українського Центру зайнятості, але система працює швидко й зрозуміло. Якщо людина втрачає роботу, їй допомагають оформити виплати та знайти нове місце праці. Хоча й чехам є чому повчитися в України. Наприклад, цифровізація через «Дію» та інші електронні сервіси в нас з’явилися значно раніше.
У Чехії непросто знайти сімейного лікаря, з яким можна укласти договір. Але якщо вже маєш такого, то отримуєш дуже якісне обслуговування. В одному кабінеті можуть зробити аналізи, обстеження та необхідні процедури на сучасному обладнанні.
Водночас людина сама несе відповідальність за своє здоров’я. Потрібно регулярно проходити профілактичні огляди. Якщо цього не робити, можуть виникнути проблеми навіть зі страховою компанією чи лікарем.
Мабуть, тому люди тут більше дбають про себе. Багато хто бігає, їздить на велосипеді, ходить у гори. Популярні басейни, сауни, джакузі. Майже кожен має якесь хобі. Я теж почала більше рухатися: їжджу на велосипеді, взимку ходжу до басейну і навіть зацікавилася мотоциклами.
Авторка тексту – Олена Костенко
Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.
У Краматорській громаді призупинили вивезення сміття в окремих районах
У Краматорській громаді через погіршення безпекової ситуації та атаки російських дронів частково призупинили вивезення твердих побутових відходів. Частину контейнерних майданчиків перенесли у безпечніші місця.
Про це повідомляють у Краматорській міській раді.
У Краматорській громаді змінили порядок надання послуг із вивезення твердих побутових відходів через постійні російські обстріли та атаки безпілотників.
Про це повідомило КАТП-052810. Підприємство пояснило, що рішення ухвалили після погіршення безпекової ситуації у громаді.
З 1 червня 2026 року у районах, де через загрозу для працівників неможливо надавати послуги, призупинили нарахування плати за вивезення сміття.
Також із 5 червня тимчасово припинили вивезення твердих побутових відходів у частині Малотаранівки, Біленького, Красногірки, Артемівського, Веселого та Городещиного:
• селище Малотаранівка — окрім будинків №1–120 по вул. Українській;
• селище Біленьке — у межах вулиць Адамова, Аджарська, Айвазовського, Багряна, Волонтерів, Грабовського, Джерельна, Естонська, Житня, Захара Беркута, Золотиста, Зоряна, Калинова, Кільцева, Мальви, Осокорська, Підгірна, Ровенська, Самійла Кішки, Слобідська, Смілянська, Трембіти, Шляхетна та провулків Луговий, Східний, Тополиний;
• селище Красногірка — у межах вулиць Анатолія Солов’яненка, Дмитра Афанасьєва, Миру, Нова Зоря, Київська, Петриківська (будинки №20–24 та №27–37);
• селище Артемівське — у межах вулиць Микити Ржавського, Прогресивна, Олени Теліги, Соняшникова, Марусі Чурай, Аеродромна, Механізаторська, Шахтарська, Часов’ярська (будинки №62–88 та №123–151);
• селище Веселе — у межах вулиць Леся Курбаса, Дібровна, Полтавська, Фастівська, Могилянська, Маріупольська, Весела, Харківська, Світанкова, Ірпінська, Слобожанська, Шота Руставелі, Астрономічна, Олега Ольжича, Стратосферна, Двинська, Бурштинова (будинки №38–50 та №41–55), Східна (будинки №71–87 та №84–104), Центральна (будинки №203–227 та №220–242), Свалявська (будинки №77–93 та №84–96);
• селище Городещине.
У КАТП зазначили, що частину контейнерних майданчиків перенесли до більш безпечних місць, куди комунальна техніка може дістатися без надмірного ризику через російські дрони та обстріли.
Мешканців громади просять враховувати тимчасові зміни та з розумінням поставитися до обмежень у роботі комунальних служб.
На підприємстві наголошують, що головна мета таких рішень — убезпечити працівників та зберегти спеціалізовану техніку, яка забезпечує життєдіяльність громади.
