Великдень як вдома, але за тисячу кілометрів від рідного міста

Благодатний вогонь напередодні Великодня прибув на Донеччину. У прифронтовому регіоні, де щодня тривають обстріли, цей символ набуває особливого значення – як знак віри, підтримки та незламності.

Про це повідомляють у Патрульній службі Краматорська і Слов’янська.

Благодатний вогонь, який традиційно доставляють в Україну напередодні Великодня, цього року передали і на Донеччину.

Патрульні поліцейські отримали святиню від колег із Харківської області. Після цього вогонь передали бійцям бригади «Хижак», що входить до складу Департаменту патрульної поліції.

Таким чином Благодатний вогонь крок за кроком пройшов через різні регіони країни, об’єднуючи українців і стаючи символом підтримки, єдності та віри.

У Донецькій області, яка щодня зазнає обстрілів і перебуває у зоні підвищеної небезпеки, цей символ має особливе значення для тих, хто несе службу та допомагає людям.

Правоохоронці наголошують, що для них Благодатний вогонь — це не лише традиція, а й нагадування про силу духу, віру та надію, які допомагають вистояти навіть у найскладніші часи.

Переселенка зі Слов’янська Злата Анацька відтворила 26 писанок, які є копіями втрачених експонатів Маріупольського краєзнавчого музею.

Про це повідомили у пресслужбі Маріупольської міської ради.

Майстриня Злата Анацька візерунки написала за цифровими копіями замальовок з фондів музею, які знайшла у відкритих джерелах. Писанки представлять на всеукраїнській виставці декоративно-прикладного мистецтва “Нас Великдень єднає”, яку презентують у Будинку мистецтв в Дніпрі з середи, 9 квітня.

Раніше Антикризовий медіа-центр писав про орнамент писанок “Іканича”, який має коріння в традиціях греків Приазов’я. У 1904 році колекція налічувала близько 500 писанок, а до початку повномасштабного вторгнення залишалося 18. У березні 2022 року внаслідок обстрілів унікальна колекція була знищена.

Паски з тістяними косами, писанки «Іканича» та обрядовий хліб «Псатир» — великодні традиції Донеччини, які передають із покоління в покоління вже багато років. Попри війну, обстріли та вимушені переїзди, жителі регіону продовжують берегти ці звичаї.

Для багатьох це не лише підготовка до Великодня, а й спосіб зберегти зв’язок із домом, родиною та культурою Донеччини.

Розповідаємо, як сьогодні виглядають давні великодні традиції Сходу України та чому їх продовжують відтворювати навіть у найважчі часи.

Великдень – свято, яке збирає всю родину за столом. Його відзначають християни різних конфесій, однак дата щороку змінюється: у 2026 році католики святкують 5 квітня, православні – 12 квітня.

В матеріалі Антикризового медіа-центру розповідаємо про дати святкування Великодня в Україні, прикмети та традиції на Донеччині.

Чому різна дата святкування Великодня

Чому щороку дата святкування різна у західних та східних християн, пояснили на фейсбук-сторінці Православної церкви України. Суперечки про точну дату Пасхи виникли ще в II столітті: одні християни святкували разом з юдеями – 14-го нісана (приблизно сучасний наш березень-квітень), інші – в першу неділю після єврейської Пасхи (Песаху).

Перший Вселенський собор у 325 році встановив спільну формулу: Великдень – у першу неділю після першого повного місяця після весняного рівнодення. Цієї пасхалії, тобто методики розрахунку, дотримуються й досі.

Коли християнство розділилось, з’явилися розбіжності: православні відраховують дату від рівнодення за юліанським календарем, католики і протестанти – за григоріанським. Різниця між календарями становить 13 днів. Крім того, православні дотримуються правила: Великдень не може збігатися з іудейською Пасхою або припадати раніше за неї.

Вербний та Страсний тижні

Шостий тиждень Великого посту називається Вербним – він завершується святом Входу Господнього в Єрусалим, або Вербною неділею. У 2026 році вона припадає на 5 квітня у православних християн. Однією з традицій цього дня є освячення гілочок верби в храмах.

Фото: Envato

Після Вербної неділі розпочинається Страсний тиждень – час вшанування останніх днів земного життя Ісуса Христа: страждань, хресної смерті та поховання. Шість днів напередодні Великодня вважаються найсуворішими днями посту й особливими за своїми богослужіннями. І вже в неділю, 12 квітня 2026 року, православні християни святкуватимуть Світле Христове Воскресіння.

Традиції святкування Пасхи

На Страсному тижні у Чистий четвер зазвичай печуть паски та прибирають в оселях.

У Страсну п’ятницю багато християн дотримуються суворого посту – не їдять і не п’ють. Цього дня у церквах виносять плащаницю – символічну тканину, в яку було загорнуто тіло Христа.

Відзначення Великодня починається зі святкової літургії, яка триває протягом ночі на неділю. Тоді ж у церквах освячують кошики з пасками, розписаними яйцями та іншими продуктами.

У Великдень вітаються словами “Христос воскрес”, на що відповідають “Воістину воскрес”. Вдома великодня трапеза розпочинається молитвою: спершу їдять свячені яйця та паску, а потім інші непісні страви, зокрема м’ясні.

Великодні звичаї та прикмети:

• побачити світанок у ранок Великодня – на удачу в домі;
• морозна погода або дощ із громом у перший день свята – на добрий врожай;
• ясна погода на другий день Великодня – літо буде дощовим;
• яскраве зоряне небо у великодню ніч – на заморозки;
• похмуре небо на Великдень – літо не буде теплим;
• на Великдень має бути така сама погода, що й на Благовіщення;
• холодно на Великдень – ще сім тижнів буде холодно;
• дощ на Великдень – травень буде дощовим.

Фото: Envato

Традиції святкування Великодня на Донеччині

На Донеччині Великдень має свої особливі традиції. Серед них: паски з косами села Новоукраїнка Вугледарської громади, обрядовий хліб надазовських греків “Псатир” та писанки “Іканича”.

“Псатир”

Обрядовий хліб надазовських греків “Псатир” увійшов до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Процес його виготовлення супроводжується давніми обрядами, що передаються з покоління в покоління, зберігаючи культурну пам’ять.

Технологія приготування “Псатиря” має кілька варіацій, але ключові етапи залишаються незмінними:

• тісто скручують у джгут;
• роблять надрізи;
• формують виріб так, щоб зовні утворилися чотири півмісяці, а в центрі – хрест, що символізує страждання Христа.

Фото: Донецька ОВА

Ця традиція збереглася в районах, де компактно проживають надазовські греки на південному заході Донецької області. Найбільші спільноти були в Маріупольському, Волноваському та Кальміуському районах, зокрема в Маріуполі, Волновасі таі Вугледарі.

“Іканича”

Орнамент писанок “Іканича” має коріння в традиціях греків Приазов’я. Наприкінці ХІХ століття він поширювався в районах компактного проживання надазовських греків. Мотиви перегукувалися з елементами декору традиційних рушників (тохма) та пам’ятників. Згодом традиція писанкарства зберіглася у Маріуполі.

У 1904 році Історико-церковно-археологічний музей Маріупольської Олександрівської гімназії налічував близько 500 писанок. З роками колекція зменшувалася – до початку повномасштабного вторгнення в Маріупольському краєзнавчому музеї залишалося лише 18. У березні 2022 року внаслідок обстрілів унікальна колекція була знищена.

Фото з фейсбуку Етнографічного фонду “Спадок Донеччини”

У 2024 році орнаменти “Іканича” внесли в електронні каталоги, а за їхніми мотивами розробили схеми для вишивання. Маріупольські майстрині через окупацію міста були змушені залишити свої оселі й опинилися в різних регіонах України та за кордоном, але продовжують організовувати майстер-класи та виставки, зберігаючи традицію живою.

Паски з косами

Великодні паски з косами – обрядовий хліб села Новоукраїнка Вугледарської територіальної громади. Напередодні випікання розпалювали піч і заносили борошно, щоб воно зігрілося.

Фото: Донецька ОВА

Паски прикрашали по-різному: квітами, листям, косами. На інших – переплетені два джгутики по спіралі, а на верхівці – колоски з тіста.

Ірина Мартинова

Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.

У львівському парку “На Валах” презентували мистецьку інсталяцію “Післяобрази”. Її центральний елемент – 50 стільців, які є символом трагедії маріупольського драмтеатру.

Про це повідомили у телеграмі Маріупольської міської ради, пише Антикризовий медіа-центр.

Художник Михайло Деяк створив інсталяцію як відповідь на знищення російськими окупантами маріупольського драмтеатру у 2022 році.

“Я дуже довго думав, яким одним елементом я можу поєднати і театр, і вбитих людей, і зруйновану архітектуру, і прийшов до висновку, що саме стілець – це утилітарний об’єкт, яким можна передати ці три теми. Він постійно кочує в мистецтві. Це і про театр, і звичайно, про людей – різні стільці передають різні характери людей. І про архітектуру, бо стілець постійно з нами, ніби посередник між нами та архітектурою”, – розповів Михайло Деяк.

У березні 2022 року мала відбутись співпраця митця з маріупольським театром, яку не вдалось реалізувати через повномасштабне вторгнення.