Великий бізнес під питанням: як війна змінила економіку Донеччини
П’ятий рік повномасштабного вторгнення змінює як лінію фронту, так і уявлення про розвиток та відновлення регіонів у майбутньому. Донеччина, яка була одним із промислових центрів країни, нині потерпає не лише від руйнувань, а й глибокої демографічної кризи та відтоку великого бізнесу. А роздуми про відновлення зруйнованих міст дедалі частіше провокують питання не «коли?», а «як саме?»
Директор ПрАТ «Українська керамічна група» Віктор Левіт зі Слов’янська говорить, що великі інвестиції в регіон малоймовірні, а частина рішень може виявитися фінансово невиправданою. Чи можливе відновлення Донеччини, що тримає бізнес і яким може бути економічне майбутнє України – читайте в інтерв’ю «Антикризового медіа-центру».
Новий старт без інвесторів: як бізнес виживає під час війни
Два року тому в інтерв’ю ми говорили з вами, зокрема про «Zeus Ceramica» (слов’янське підприємство, яке до повномасштабного вторгнення виробляло керамічну плитку – ред.), а також про поточну ситуацію та відновлення. Нещодавно я бачив ваш пост про те, що «п’ятий рік війни вбив усі надії». На вашу думку, що далі особисто для вас, вашого бізнесу і для Слов’янська?
Щодо Слов’янська, то я не можу сказати щось конкретне. Я так думаю, що нічого хорошого не буде. За будь-якого розкладу це буде прикордонна територія, у яку ніхто не стане інвестувати гроші. Хіба що малий бізнес. Це пов’язано з платоспроможністю людей, які там залишаються.
А після війни?
Можливо, хтось повернеться, але зважаючи на обстріли та руйнування – перспективи невтішні. Тому щодо Слов’янська – тема вичерпана.
А щодо власної справи?
Є бізнес у Києві. Є проєкти, які хочемо реалізувати. Скажу так: працюємо.
Фото з фейсбука Віктора Левіта
Що це за бізнес? Чи він пов’язаний із керамікою?
Так, але я не готовий зараз поділитися деталями. Ми в процесі релокації, часткової релокації, а також у процесі розробки нових ідей. Гадаю, що найближчим часом зможу це презентувати. Зараз мої думки та мрії про плитку – на паузі. Скажу так: це буде бізнес, пов’язаний із виробами з плитки. А от виробництво самої плитки, не знаю, назавжди чи ні, але поки – на паузі.
Зараз мова про Київську область? Чому саме цей регіон обрали?
Маємо бізнес і в Київській області, однак нині думаємо про Житомирську. Обираємо там, де є можливості для нас і де це не буде надто дорого. Такі пріоритети.
Це буде для вас початок, з нуля? І чи маєте підтримку інвесторів?
Ну, які інвестори можуть бути у період війни! У цей час можна інвестувати гроші лише в гроші: цінні папери чи золото. Тому для іноземних інвесторів зараз великий ризик вкладатися тут у бізнес.
А як щодо локальних інвесторів, українських?
Я так думаю, що зараз усі здебільшого думають про збереження свого капіталу, ніж про інвестиції. Вкладатися в індустріальні проєкти зараз дуже ризиковано. Є ті, хто це робить, однак тут ідеться про вже чинний бізнес. Коли ж це стосується стартів, то навряд чи знайдуться сміливці.
Під час попередньої розмови ви говорили, що вдалося вивезти невелику частину обладнання – близько 60 траків. Також зазначали, що були у певному переговорному процесі з партнерами, зокрема щодо надання виробничих потужностей…
На жаль, нічого з того не вийшло. Тоді у нас ще були гроші, люди і частина обладнання, але власник того заводу не пішов нам назустріч – і ми не змогли його купити. Тому цей проєкт, якщо і не завершився остаточно, то зараз перебуває у дуже замороженому стані.
Зруйноване підприємство «Zeus Ceramica» російськими ударами. Фото з фейсбука Віктора Левіта.
Чи можливе відновлення після війни
У вашому дописі йдеться, зокрема, про те, що відновлення не буде, водночас ви готові приїжджати та допомагати. Про яку підтримку йдеться? Це пов’язано з відновленням Слов’янська?
Це рідне місто. Будемо дивитися. Зараз там чим можна допомогти? Центр Слов’янська майже весь зруйнований. Зараз ситуація невизначеності. Як можна гадати, що буде завтра?
Звичайно, говорити про майбутнє важко. Однак чи вірите ви у відновлення громад Донеччини, області загалом та України?
За своє життя – ні. Спробуємо уявити: завтра, наприклад, у нас є Бахмут – то ми маємо відновити усе місто? А хто там житиме? Всі роз’їхалися. Звісно, хтось повернеться, але не впевнений, що це буде велика кількість людей. Є ті, хто виїхав за кордон, і не думаю, що вони приїдуть. То що тоді – відновлення?
А як ви загалом бачите цей процес?
Я був під час презентації програми майбутнього економіки України від профільного міністерства. Для нашої країни є два найбільших виклики. Перший – війна, але вона рано чи пізно закінчиться. Не знаю, яким буде результат, але закінчиться. Другий виклик, який не вдасться подолати і за 50 років, а може й більше, – демографічна криза. Дітей вивезли, вони чотири роки навчаються у школах за кордоном. Вони не приїдуть назад. Ми цього не бачимо в Києві, тому що у столиці загалом велика концентрація людей. А якщо ви приїдете до будь-якого маленького містечка, то там немає дітей, немає молоді. Тому від цього потрібно відштовхуватися, коли ми говоримо, що буде в Україні далі.
Якщо йдеться про розвиток індустрії, то маємо розуміти: для цього потрібні руки, а їх нині немає. А скільки загалом буде тих, хто працюватиме? Зрозумійте, вісім мільйонів працюючих людей не зможуть забезпечити пенсії та допомоги для 20–25 мільйонів непрацюючих. Тоді, відповідно, потрібно думати, як адаптувати податкову систему, створити іншу систему соціальної допомоги тощо. Потрібно все переробити під ту кризу, яку ми маємо. Тож, коли ми говоримо про відновлення України, то маємо розуміти, яка у нас ситуація, як діяти і розробляти плани з урахуванням цих викликів. Якщо ми сьогодні не закладатимемо фундамент завтрашнього дня, то нічого не буде.
Наведу конкретний приклад. У нас (в Україні – ред.), якщо немає грошей у бюджеті, вихід постійно знаходять через збільшення податків. Але так ми відбиваємо бажання інвестувати. Який сенс? Адже є країни, які пропонують більш вигідні умови. Тобто інвестор на це зважає. І, як я вже казав, демографія також впливає на його рішення: кількість людей, їхня освіта. Нам треба думати про стимули.
Як ви гадаєте, чи усвідомлюють в Україні ці виклики?
Я думаю, що усвідомлюють, але не хочуть нічого міняти.
Час, гроші та люди: чого не вистачає бізнесу
Повертаючись до розмови про бізнес. Чого ще бракує, крім безпеки та вирішення демографічної кризи?
Що потрібно бізнесу в Україні – я всім кажу одне і те саме: час, гроші та люди. І мозок, звичайно. Бізнес сам себе рухає.
Хочу знову звернутися до вашого посту. Коли саме ви зрозуміли, що відновлення не буде? Це була якась конкретна подія чи розуміння прийшло поступово?
Поступово. Давно вже це було на думці. Щоразу, коли приїздив до Слов’янська, я бачив, у якому стані місто, хто там залишається. Звісно, я сподіваюся, що Слов’янськ залишиться українським. Однак ще з 2014 року, навіть раніше, там починалася демографічна криза. Війна її лише прискорила. А в селах на Донеччині і раніше було зовсім мало молоді.
Чи маєте думки, як зберегти села і чи потрібно це робити у майбутньому?
Села – це, в принципі, для України анахронізм. Особливо ті, які віддалені від міст. А якщо мова про сільське господарство, то сучасне не потребує великої кількості людей. Працівників можна привозити з міста. Якщо говорити про зруйновані села, то думаю, що немає сенсу їх відновлювати. Економічного сенсу – точно немає. Можливо, якийсь інший сенс треба знайти у цьому.
Повертаючись до теми відбудови, що б ви порадили власникам бізнесу з Донецької області, які досі не можуть вирішити, чи варто їм відновлювати діяльність у майбутньому?
Зараз я не знаю жодного бізнесмена зі Слов’янська чи з Краматорська, який висловив би бажання відновлюватися у майбутньому. Йдеться про великі інвестиції. Адже всі заводи там розбиті. Якщо це будуть невеликі комерційні цехи, то, цілком можливо, що хтось відновиться. Якщо йдеться про те, що хтось відновить там великі машинобудівні заводи – я не повірю. Водночас усе можливо вирішити. Потрібно розуміти початкові умови і від них розробляти плани. В своїх прогнозах, я мрію помилитися.
Марк Буруйко
Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії “QuartSoft”. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.
Депортовану з Маріуполя 74-річну жінку повернули в Україну
В Україну вдалося повернути 74-річну жительку Маріуполя, яку російські окупанти депортували під час захоплення міста.
Про це повідомив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.
За його словами, повернення стало можливим завдяки гуманітарним домовленостям. Після тривалого перебування за межами України жінку вдалося ідентифікувати та організувати її повернення.
Лубінець повідомив, що жителька Маріуполя перебувала у важкому стані та потребувала постійного догляду. Нині вона в Україні та разом зі своєю донькою. Її стан здоров’я потребує подальшого лікування та підтримки.
Як повідомив омбудсман, після досягнення перших домовленостей на Батьківщину повернули п’ятьох громадян України. Найстаршій людині – 84 роки.
Атакували дронами та авіабомбами: росіяни обстріляли п’ять населених пунктів Донеччини (фото)
На Донеччині за суботу, 6 червня, зафіксувала 1 268 атак по лінії фронту та житловому сектору. Атакували російські війська п’ять населених пунктів області.
Про це повідомили у пресслужбі Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Під вогнем перебували: Білозерське, Дружківка, Краматорськ, Миколаївка, селище Черкаське. Руйнувань зазнали 34 цивільних об’єкти, з них 19 житлових будинків.
Наслідки обстрілів:
- по Краматорську росіяни завдали 14 ударів бомбами «КАБ-250» і дронами – вбили чоловіка, ще двох людей поранили. Пошкодили чотири багатоквартирних і приватний будинки, собор, трамвайне депо, автомобіль;
- вісім разів ворог обстріляв Дружківку – авіабомбами, дронами та РСЗВ. Загинула цивільна особа, троє мирних жителів дістали травми. Пошкодили два багатоквартирних і три приватних будинки, будівлі ЦНАПу і пенсійного фонду, автомобіль швидкої медичної допомоги;
- у Миколаївці пошкодили три багатоквартирних і шість приватних будинків;
- у Черкаському – АЗС;
- у Білозерському пошкодили гараж.
Серед цивільних шестеро загиблих і 19 поранених: росіяни атакували Донеччину (фото)
Протягом 5 червня російські війська завдали ударів по 12 населених пунктах Донеччини. Окупанти застосовували авіаційні бомби. Серед цивільних є загиблі та поранені.
Про це повідомили у пресслужбі Головного управління Національної поліції Донецької області.
Протягом доби росіяни атакували Білозерське, Добропілля, Дружківку, Костянтинівку, Краматорськ, Миколаївку, Слов’янськ, селища Біленьке, Олексієво-Дружківка, села Іверське, Кіндратівка та Майдан. від дій ворога руйнувань зазнали 30 цивільних об’єктів, з них 11 – це житлові будинки.
Наслідки російських атак:
- на Миколаївку росіяни скинули чотири бомби «КАБ – 250» – вбили чотирьох цивільних осіб, ще чотирьох поранили. Пошкоджено багатоквартирний будинок і гаражний кооператив;
- одна людина загинула в Добропіллі;
- в Олексієво-Дружківці внаслідок влучання безпілотника загинула людина;
- Дружківка витримала 10 атак (чотири авіабомби, шість FPV-дронів). Серед цивільних – четверо зазнали поранень. Ворог пошкодив шість багатоквартирних будинків, одну приватну оселю, два автомобілі комунального підприємства;
- у Краматорську через удари ворожих дронів травми дістали двоє людей, руйнувань зазнало відділення банку;
- у Костянтинівці війська рф поцілили поблизу автодороги на Дружківку – є поранений. Ще одну людину росіяни поранили в Кіндратівці;
- по Майдану ворог вдарив БпЛА «Молнія-2» – поранив сімох мирних жителів, пошкодив автомобіль;
- на Слов’янськ росіяни спрямували авіабомбу «КАБ-500» – пошкодили підприємство, сім цивільних авто;
- у Білозерському окупанти пошкодили багатоквартирний будинок і заклад освіти, в Іверському – приватний будинок.
До 13 і 15 років ув’язнення засудили двох колишніх працівниць судової системи з Донеччини
Двох жінок, які обійняли посади в окупаційних судових органах на тимчасово захопленій території Донеччини, заочно засудили за колабораційну діяльність.
Про це повідомили у пресслужбі Донецької обласної прокуратури.
За інформацією слідства, одна із засуджених до повномасштабного вторгнення працювала у підрозділі Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області. У липні 2023 року після переходу на бік окупантів її призначили на посаду керівниці одного з так званих «судів» у Горлівці.
Інша фігурантка справи раніше працювала в судових установах Донецька та Старобешевого, після чого обійняла посаду в окупаційній судовій системі та згодом очолила так званий «районний суд».
Після переходу на бік окупаційної влади вони брали участь у функціонуванні незаконних судових органів та ухваленні рішень за законодавством рф.
Суд визнав їх винними у колабораційній діяльності (ч. 7 ст. 111-1 КК України) та призначив покарання – 13 і 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Окупанти активізували атаки на кількох напрямках Донеччини: тривають бої
На Донеччині з початку доби 5 червня Сили оборони відбили понад 30 атак окупантів, найінтенсивніші бої тривають на Лиманському та Покровському напрямках.
Про це повідомили у фейсбуці Генерального штабу Збройних Сил України.
На Лиманському напрямку українські військові відбили 13 спроб росіян просунутися в районах Новоселівки, Зарічного, Дробишевого та у напрямку Лимана й Озерного. Три боєзіткнення тривають.
На Слов’янському напрямку Сили оборони зупинили дві спроби просування окупантів у районі населеного пункту Закітне. Одне боєзіткнення триває.
На Краматорському напрямку російські війська спробували витіснити українських захисників із займаних позицій у районі Никифорівки.
На Костянтинівському напрямку українські військові відбили дев’ять атак поблизу Костянтинівки, Плещіївки, Берестка та у напрямку Іллінівки. Чотири боєзіткнення тривають.
На Покровському напрямку з початку доби росіяни 11 разів намагалися потіснити українські підрозділи в районах Родинського, Котлиного, Гришиного, Удачного, Новомиколаївки та у напрямку Дорожнього.
