Як перетворити занедбаний гуртожиток у комфортний будинок для ВПО знає тричі переселенець Василь Брига

Василь Брига – тричі переселенець. 29 років тому його родина була змушена шукати прихисток від дій рф в Абхазії і його, 4-річного хлопця, привезли в Донецьк. Після окупації міста росіянами переїхав у Маріуполь. Нині Василь із родиною живе у Чернівецькій області. Попри те, що вже тричі довелось попрощатися з житлом і повертатися вже нікуди – не втрачає оптимізму. Більш того, заряджає інших людей позитивом та ініціює зміни, які вже перетворили занедбаний гуртожиток на комфортний та затишний будинок для таких самих переселенців зі східної частини України.

Довелось тричі змінювати життя

На запитання про те, звідки приїхав у Чернівецьку область і як став переселенцем, Василь посміхається і каже: «Таке враження, що росія мене все життя переслідує».

У Донецьку він жив із дитинства – переїхав разом із батьками з Абхазії після вторгнення російських окупантів. Мав власний бізнес, друзів, хороше життя. Однак у 2014 році загарбники рф прийшли і сюди. За словами Василя, виїхати вирішив, коли втратив надію на швидке звільнення Донецька. Для цього знадобилось 8 місяців з часу окупації.

Нове життя розпочав у Маріуполі. Чоловік каже, що це було найближче індустріальне місто, до  того ж тут жили знайомі, з якими співпрацював як ФОП: займались металоконструкціями та зварювальними роботами. Згодом зустрів жінку, закохався, одружився, переїхав жити у Вугледар та влаштувався на роботу в шахті… На момент повномасштабного російського вторгнення у родині було вже двоє дітей.

«Тоді хотів вивезти родину у більш безпечний регіон, а сам планував ще на деякий час залишитися, щоб закінчити справи. Знову ж таки, здавалось, що це триватиме недовго. Але жінка сказала: або виїжджаємо разом, або всі разом залишаємося. Так і вирішили. До того ж у нас молодша дитина з інвалідністю, тож жодних сумнівів не було», – розповів Василь Брига.

Ніхто тобі не допоможе, якщо не почнеш допомагати собі сам

З Маріуполя їхали не самі: разом із родиною була ще сім’я брата дружини Василя з дітьми. Крім того, забрали поліцейську з двома дітьми. У неї сестра жила у селі Ставчани Чернівецької області, тож спочатку приїхали саме туди. А звідти їх перенаправили в гуртожиток, як місце тимчасового проживання для ВПО у Кіцмані.

«Перші тижні проживання у гуртожитку були вкрай важкими – місць не вистачало, доводилось спати на матрацах. Кухні були дуже старі, не функціональні. Один холодильник «Донбас» на всіх, а нас було понад 250 людей, які проживали на той час. Один на всіх душ на першому поверсі, одна пральна машина. Вікна просто розсипались. Сказати, що було складно – це так, ні про що. До того ж, у більшості не було розуміння, що взагалі робити далі, як і де жити, що з цим всім робити», – згадує Василь.

Трохи згодом почали думати, як налагодити життя у студентському гуртожитку, де знайшли прихисток. (Сьогодні, до речі, студенти також живуть там, разом із ВПО, займаючи другий та третій поверхи -ред). Заступниця директора розповіла про можливість написання грантових заявок і що для цього потрібно створити ініціативні групи, згідно з регламентом. Створили одразу дві, і одну з них очолив Василь Брига.

«Ми зібрались, поспілкувались і вирішили спробувати. Тим більш, що у нас якраз залишились тільки переселенці з Донеччини та Луганщини, і ще одна дівчина – з Харківської області. Всі з гарячих точок або з міст, які зараз окуповані. Повертатися нікуди, тож потрібно облаштовувати життя там, де ми є. Ніхто не буде допомагати тому, хто не готовий допомогти собі сам», – каже переселенець.

Досвіду у будь-якій співпраці з донорами та благодійниками, написанні грантових заявок, не мав ніхто. Але вирішили спробувати й вже змогли реалізувати п’ять проєктів, які перетворили занедбане і некомфортне приміщення в теплий, зручний та майже мультифункціональний простір. І в усіх цих починаннях їх підтримувала та надавала допомогу адміністрація – директор ВСП «Кіцманського фахового коледжу ЗВО «Подільського державного університету» Біляр Іван Григорович та заступниця директора Грошова Оксана Валеріївна.

Тепер тут є майже все для комфортного життя великою родиною ВПО

Першим проєктом стало створення дитячої кімнати, оскільки саме малечі потрібен був простір для спільного спілкування та ігор. У великій та світлій кімнаті зробили ремонт, встановили великий плазмовий телевізор з гральною консоллю «Xbox», облаштували м’якими диванами, кріслами-мішками, іграшками, настільними іграми тощо.

Потім виграли новий грант і зробили спортивний зал. Тепер тут є різні тренажери: бігова доріжка, велотренажер, силова станція та інше спортивне обладнання.

Після цього дійшла черга і до підлітків від 14 років. Для них створили молодіжний хаб, і в цій кімнаті тепер є власний проєктор, крісла-мішки, столи та стільці, настільні ігри тощо. Цей проєкт запровадили за підтримки БФ «Нова сім’я», де також є психологи, які регулярно приїжджають, надають психологічну підтримку, влаштовують тренінги та майстер-класи.

«Найголовніше те, що тепер у нас на третьому, четвертому та п’ятому поверхах є окремі та повністю обладнані кухні, а не одна на всю будівлю з однією конфоркою, як було раніше. Нам дуже сильно допомогла організація ACTED. Вони зробили капітальний ремонт, замінили підлогу, поклали плитку, провели всі необхідні комунікації. Там є мийки, навісні меблі, два великих холодильники, мікрохвильовка, мультиварка, чайник… Це все нам надали ACTED. Ще й проклали нову проводку скрізь, щоб техніка працювала», – каже Василь.

Написали й грантову заявку на реконструкцію укриття при гуртожитку. Бюджет був невеликий, але вдалось замінити вхідні двері, вікна, зробити окремий санвузол. Облаштували ще й кімнату для надання першої медичної допомоги.

«У нас є дівчина-переселенка, яка працювала медсестрою на шахті, а зараз влаштувалась на роботу і працює медсестрою у школі. Тобто у нас є власний персонал для надання першої медичної допомоги», – усміхається Василь Брига.

Нині у гуртожитку замінили всі вікна та двері, встановили пральні машини. Подали заявку на повну реконструкцію системи каналізації, бо стара вкрай погано функціонує. Також у планах – заміна опалювальної системи, на найближчий час – встановлення альтанки на дворі та стаціонарного мангала.

Дивіться також: АКМЦ-online: Нові підприємці: як у Черкасах підтримують релокований бізнес

«Матусин пиріжечок» для себе та захисників

Крім розв’язання побутових проблем та облаштування гуртожитку, переселенці вирішили запустити ще й соціальне виробництво – печуть пиріжки та передають їх військовим, які боронять нашу країну.

«Ми відкрили мініпекарню, яку назвали «Матусин пиріжечок», з усім необхідним обладнанням. І наші жінки почали пекти смаколики. А останнім часом почали пекти пиріжки для ЗСУ. У нашій адміністрації є волонтери, які часто їздять на Донеччину, на Запоріжжя. В актовому залі постійно щось збирають, приносять для військових, роблять окопні свічки тощо. Вони просто кажуть, коли планують поїздку та в якому напрямку, а жінки починають готувати. Намагаємось напекти хоча б 4-5 ящиків. Солодкі, солоні, з капустою, рогалики з абрикосовим варенням, тертим волоським горіхом…», – усміхається Василь.

Найкраще для ВПО – не чекати допомоги, а реінтегруватися

Згодом постало питання про створення ради ВПО у Кіцманській ТГ. Це допоміжний інструмент між міською владою та переселенцями в цілому. Тут не надаються якісь конкретні послуги, але можна щось корегувати, пропонувати, перенаправляти. За словами Василя, провели два тренінги для всіх охочих. Однак взяти участь погодились лише шестеро людей.

«У ЦНАПі тоді було оголошення про прийом заявок до 20 числа. Люди прийшли, послухали два дні, покивали головами, зрозуміли, що коштів за це платити ніхто не буде, при цьому з’явиться відповідальність, і пішли. Мені ж здалось, що це вкрай важлива сьогодні справа, адже невідомо коли війна закінчиться. Людям можна допомогти, завести якісь знайомства на новому місці», – каже Василь Брига.

Не забуває чоловік і про фінансове забезпечення родини. У Кіцмані не дуже багато пропозицій щодо роботи, а їздити постійно в Чернівці – складно. Став на облік у Центр зайнятості, почав самостійний пошук. Коли запропонували стати столяром у гуртожитку – погодився і став працювати. Потім звільнилось місце коменданта – переключився на іншу діяльність. Жінка стала працювати вахтером…

«Життя продовжується і треба жити далі, підлаштовуватись під нову течею і намагатися повернути її так, щоб вранці хотілось посміхатись новому дню, а не згадувати зі сльозами минуле», – підсумував тепер вже майже місцевий житель м. Кіцмань Чернівецької області.

Читайте також: Анастасія з Бахмута втілила мрію про власну кав’ярню на новому місці


Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!

Цей сайт використовує cookies