Чим стріляє наше військо, або роздуми про автомат
Поштовхом для написання цієї статті стали дві події: п’ятого жовтня цього року ДП «Укроборонпром» передав для випробувань Національній гвардії України штурмові гвинтівок M4 – WAC-47; та виставка «Зброя та безпека 2017» де демонструються різноманітні досягнення у галузі військової промисловості. Скористаємося цим приводом, щоб поговорити про зброю, а саме – про автомати (більш правильною і вживаною у світі є назва «Штурмова гвинтівка», автор вживатиме слово «автомат» як більш звичне слово для читача. Прим. авт.).
Сучасні Збройні сили України досі використовують радянське озброєння, яке лишилося від Радянської армії, в т.ч. легендарне сімейство автоматів Калашникова АК, АКМ та АК-74. Автомат був розроблений технічно надійним – щоб витримувати копну війну у найбільш несприятливих умовах, простий у обслуговуванні – для максимально швидкого навчання вояка, та адаптованим для масового виробництва мільйонами штук.
У ХХІ столітті легендарний АК вважається морально застарілою зброєю, яка вже не відповідає умовам сучасного бою. Проте АК буде лишатися на озброєнні ЗСУ ще дуже довго. Причиною є проста і банальна – недостача коштів. У найближчі десять років військовий бюджет буде просто не в змозі переозброїти ЗСУ на якийсь новий, більш досконалий автомат. Автор наголошує, що він не буде говорити «який автомат потрібен збройним силам України». Об’єму статті буде недостатньо для повного висвітлення цього питання. Автор акцентуватиме питання на тому «як продовжувати використовувати наявні автомати максимально ефективно». Оскільки воювати за територіальну цілісність доводиться прямо зараз, а повного переозброєння збройних сил України годі чекати, то старий «дідусь-Калашников» буде ще довго перебувати на озброєнні. І для забезпечення боєздатності української піхоти в першу чергу треба подбати про те, щоб максимально подовжити термін служби запасів АК і поліпшити їх ефективність.
Перше питання, яке варто підняти – це питання справності озброєння як такого. Через типовий організаційний безлад трапляється так, що на озброєнні в т.ч. у фронтових частинах вояки воюють зі зношеною, або і цілком непридатною для експлуатації і точної стрільби зброєю. Тому, для початку, міністерство оборони має точно прозвітувати за кількість одиниць стрілецької зброї, яка зберігається на складах в Україні, і, відповідно, її технічний стан. Ще за радянських часів стан зносу класифікувався по п’ятьом категоріям від першої (майже нова) – до п’ятої (що підлягає вилученню і утилізації. Відповідно МО має забезпечити максимальне наповнення бойових частин ЗСУ хоча б зброєю, яка має нормальний не зношений технічний стан, і безжально утилізувати мотлох, непридатний для подальшої експлуатації.
Одним з недоліків АК є його незадовільна ергономіка. Тобто не всякому стрільцю буде зручно експлуатувати АК. Як і всі продукти радянської промисловості, АК виконувався за принципом: просто, багато і дешево. Відповідно розміри АК адаптовані під людину середнього зросту з нормальною довжиною рук. Стрільцю з іншими анатомічними особливостями (напр. високий зріст, довгі руки) стріляти з АК буде важче і незручніше. У Радянській армії стрілець приноровлювався під зброю. На заході точка зору була діаметрально протилежна: «комфортна стрільба = точна стрільба». Тому інженери і конструктори розробляють зброю так, щоб за допомогою нескладних маніпуляцій кожен стрілець міг підігнати зброю під свою будову тіла, цим самим забезпечуючи собі комфортну (читай – точну) стрільбу. На щастя прогрес не оминув і АК. Тепер у комерційному продажу існують комплекти модернізації АК, які позбавляють його характерних ергономічних недоліків, полегшують його експлуатацію і навіть поліпшують точність стрільби. Наприклад регульовані по довжині приклади, зручні пістолетні рукоятки, полегшені магазини з армованого пластику, цівки, дульні-гальма-компенсатори, тощо.
Вгорі – автомат АКМ «з коробки». Внизу – той же самий автомат, «переодягнутий» у комплектуючі від компанії Magpul. В комплекті – регульований по довжині і висоті складаний приклад, ергономічна пістолетна рукоятка, полегшений магазин з ударостійкого пластику та видовжене ців’я з можливістю кріплення додаткових пристроїв.
Завжди повсякчас треба пам’ятати, що навіть самий сучасний автомат не зробить чуда на полі бою. Штурмова гвинтівка входить до цілісного комплексу «стрілець-зброя-набій». Якщо один з елементів цієї системи буде невдалим чи недосконалим – вся система не буде працювати задовільно. Збройні сили України досі використовують радянські набої, які повільно але вірно вичерпуються, а також не завжди відповідають якості. Виробництво набоїв відноситься до точного машинобудування, де вимоги до математичної точності виробництва вкрай високі. Відповідно якісно зібраний набій дозволяє суттєво поліпшити точність стрільби зброї та стрільця. Пройшов третій рік україно-російської війни. Але навіть після втрати Луганського патронного заводу – єдиного підприємства в Україні яке виготовляло набої, вище керівництво України досі не може вирішити проблему постачання ЗСУ набоїв. Натомість впродовж трьох років інформаційний простір стрясають обіцянки-цяцянки влади нарешті налагодити набірне виробництво.
На скільки ще років війни Збройним силам України вистачить запасів радянських набоїв – не береться спрогнозувати жоден експерт.
Не менш важливою складовою є і підготовка вояка ЗСУ. Відома на весь світ легендарна технічна надійність АК зіграла з ним поганий жарт. У Радянській армії ніхто не задумувався над поліпшенням інструментів та способів догляду за зброєю. У ЗСУ ситуація також не змінилася: у ХХІ столітті автомат чиститься за допомогою металевого шомпола ( який при рухові по каналу ствола пошкоджує нарізи), розчину РЧС та клоччя. Ніхто в ЗСУ не думає про вдосконалення методів догляду за зброєю. А через відсутність належної підготовки рядових вояків та старшин культура поводження зі зброєю є вкрай низькою. Автор від бувалих вояків часто чує історії про те, що догляд за зброєю у частинах і підрозділах у польових умовах практично не ведеться. Та і рядовий вояк відноситься до цього нехлюйські. Навіщо? Це ж Калашников! Він і рейку пробиває, і стрілятиме навіть виваляний у болоті чи піску! Від такого варварського поводження ресурс зброї зменшується в рази з усіма супутніми наслідками.
Відповідно, окрім власне зброї та набою потрібно працювати зі стрільцем. Кожен вояк має засвоїти культуру поводження зі зброєю, яка базується на неухильному дотриманні техніки безпеки при поводженні зі зброєю, регулярній вогневій підготовці та правильному поводженні і догляді за зброєю.
На жаль, як би не хотілося зекономити, налагодження власного виробництва та ремонту зброї є життєво необхідним. Наприклад, одним з самих суттєвих недоліків АК є незмінний ствол. Технічна живучість нового ствола при належному догляді близько 20 000 пострілів. Проте цей ресурс занадто умовний. В разі частої стрільби серіями цей ресурс ствола вичерпується набагато швидше. І якщо у зарубіжних моделях штурмових гвинтівок ствол можна змінити на новий самим стрільцем у польових мовах, то в АК заміна ствола може бути здійснена тільки у заводських мовах з застосуванням верстатного обладнання. Тому для того, щоб продовжити строк служби автоматів, які перебувають на озброєнні, налагодження виробництва власних стволів є життєво необхідним.
Тепер щодо виробництва власне всього автомату. Багато хто може заперечити: навіщо нам випускати морально застарілу зброю, якщо потрібно випускати нову зброю. На це на думку автора є декілька причин.
Технічний потенціал АК при якісному виробництві з стандартизованими допусками, ще не зовсім вичерпаний. Відповідно його потрібно реалізувати. На цьому зупинимося дещо детальніше. Автомати серії АК випускалися у СРСР трьома заводами . Кожен з них допускав свої власні відхилення від загального стандарту АК. Тобто це означає, що деталі не набагато могли відрізнятися одна від одної за розмірами. І саме цей різнобій є причиною самої різноманітних проблем та незручностей під час експлуатації. Так згідно радянських настанов технічна купність АК визнається нормальною, якщо серія з 5 пострілів укладається у коло діаметром 15 см. на дистанції 100 м. Якщо зібрати разом сто автоматів випущених на різних заводах то деякі з них будуть видавати стандарту крупність бою, інші – кращу (8-10 см на 100 м.) а деякі навіть гіршу – 18-20 см. на 100 м.). Також попри заявлений калібр АК та АКМ 7,62 ця величина може коливатися у межах від 7,61 до 7,64. А ще деякі деталі незважаючи на однаковість можуть не встати на такий же самий автомат. Автор є власником зареєстрованої цивільної версії АКМ, у якій газова трубка стає на потрібне місце після кількох спроб. Хоча на інших автоматах та ж газова трубка стає вільно, і без зайвих зусиль. Цивільні стрільці – власники цивільних версій АК підтвердять, що часто для проведення елементарних модернізацій АК (змінити приклад, встановити нове ців’я, тощо) доводиться користуватися напилком.
Відповідно, якщо і організовувати виробництво АК, то починати потрібно в першу чергу з промислового вдосконалення: виробництва на якісному верстатному обладнанні, з використанням якісних матеріалів і за умови суворого дотримання технічного стандарту. Якість, і відповідно технічні показники такої зброї суттєво зростуть.
Є позитивний приклад втілення такої ідеї – історія виробництва знаменитого автоматичного пістолета Маузер-96. Наприкінці ХІХ століття пістолет системи Маузер став новим словом у виробництві зброї. Вперше у продаж надійшов повністю автоматичний пістолет, процес заряджання якого відбувався без мускульної сили стрільця. Проте він був складним у виробництві, мав багато дрібних деталей і мав певні незручності при подачі набоїв. Компанія Маузер оперативно реагувала на негативні рекламації користувачів досить нестандартним чином. Щоб не знижувати темпи виробництва, компанія просто поліпшувала якість збройової сталі, з якої виготовлялися частини та механізми пістолета. Незважаючи на появу більш досконалих моделей автоматичних пістолетів, завдяки своїй якості та добротному виготовленню старий Маузер-96 ще близько 30 років активно використовувався у різних конфліктах після першої світової війни. Маузер разом з револьвером Наган став одних з символів кривавої Громадянської війни у Росії (1918-1922 рр.) а також воєн за незалежність народів на руїнах Російської імперії, а також других визвольних змагань українського народу.
Натомість українська історія збагатилася прикладами зі знаком мінус. Рік тому відгримів скандал, пов’язаний з невдалою модернізацією партії АК від Вінницького заводу «ФОРТ». Під час тестових стрільб у «модернізованих» заводом автоматів (партія у 4 000 одиниць зброї) почали відвалюватись приклади. Коментарі тут зайві.
На жаль українська конструкторська думка страждає і іншою нездоровою тенденцією, а саме: розробкою зразків зброї на базі АК, які зовсім не відповідають потребам збройних сил України. Так з’явилися технічно «сирий» автомат «Малюк». Або автомат «Гопак-61» – невідома «суміш бульдога з носорогом».
Автомат «Гопак-61». Будь який стрілець з подивом запитає «що це?»
Навіщо придумувати велосипед? Можливо доцільним буде просто розпочати нове якісне виробництво вже перевіреної та випробуваної часом зброї? Адже попри свою застарілу конструкцію автомати Калашникова не залежуються без діла. АК досі перебуває на озброєнні 70 країн світу, а попит на нього в гарячих точках залишається високим. Відповідно ті ж вироблені АК можна продавати за вигідною ціною закордон. Чим не бізнес, яким можна наповнити скромний оборонний бюджет України? У США з 2014 року виготовляють автомати Калашникова для внутрішнього ринку. І ці автомати користуються солідним попитом, незважаючи на наявність культової гвинтівки АR-15.
І насамкінець. Прийняття на озброєння нового автомата – складний, дорогий і тривалий процес. Цю задачу комплексно мають вирішувати конструктори, військові та підприємці. Потрібно сформувати технічні вимоги до нової зброї, підготувати виробничі потужності, проводити комплексні військові випробування зразків, узагальнити попередній досвід експлуатації вже існуючих зразків стрілецької зброї – це величезний і затратний пласт роботи, який має бути виконаний. Ну а поки що старий дідусь-Калашников в руках наших вояків ще довго буде боронити територіальну цілісність України. І відповідним завданням нашої держави є подбати про те, щоб автомат до моменту прийняття на озброєння нового зразка продовжував служити максимально ефективно.
Курт Оберст
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
