Мешканка Званівської громади в евакуації допомагає своїм землякам та військовим
Мешканка Званівської громади Євгенія Федоренко поєднує роботу медсестри, виховання трьох дітей та волонтерство. Навесні жінка з родиною покинула Донеччину та переїхала на Вінниччину. На новому місці намагається допомагати як односельцям, які залишилися у Званівській громаді, так і військовим, які боронять нашу країну. Нещодавно для захисників Євгенія насмажила самотужки близько 200 котлет та передала через волонтерів на передову.
З Донеччини на Вінниччину
До повномасштабного вторгнення Євгенія Федоренко жила у селі Переїзне Званівської громади. За фахом жінка медик. Після закінчення Лиманського медичного училища працювала у ФАПі села Федорівка фельдшером, а потім у Званівській амбулаторії медсестрою. Роботу суміщала з громадською активністю.
«Поки працювала там, писала проєкти на відновлення маніпуляційного кабінету. Там зробили ремонт. Я подавала 5 чи 6 проєктів, але тільки один був вдалим», – розповідає Євгенія.
День, коли вирішили поїхати з рідного Переїзного, зізнається жінка, запам’ятає на все життя, адже то був її день народження.
«Це було 5 травня. Тоді російські війська форсували у Білогорівці Сіверський Донець. Наші літаки почали по ним працювати. Ми дуже злякались, бо не знали, що це за літаки летять. У нас на той час, ніби затишшя було, а тут так масовано все почалося. Ми ще збиралися залишатися: погріб свій готували. Ми не збиралися виїжджати: думала, що минеться, як у 14-ому: більше було по Сіверську, туди на Лисичанськ», – згадує Євгенія.
Наступного дня родина прокинулась під звуки артилерії. Євгенія зрозуміла, що з трьома дітьми залишатися небезпечно. Родина виїхала в Бахмут, де мала квартиру. Там сім’я прожила два тижні, поки ситуація у місті не погіршилася і не почастішали прильоти. Євгенія сконтактувалася зі своєю односелицею Світланою Івченко, яка виїхала у Вінницьку область. Для родини Федоренко жінка допомогла знайти будинок на новому місці. 20 травня Євгенія разом із родиною переїхала з Донеччини на Вінниччину. Нині живуть у будинку безкоштовно. Чоловік Євгенії знайшов роботу за декілька тижнів на одному із сільськогосподарських підприємств. А жінка лише у грудні влаштувалася медсестрою в амбулаторію села Миролюбівка на декретне місце. До цього, розповідає Євгенія, зверталася до центру зайнятості, але там пропонували вакансії сімейних лікарів.
І родина, і волонтерство, і робота
Роботу та виховання трьох дітей Євгенія поєднує з волонтерством. З Вінниччини намагається допомагати своїм односельцям, які залишаються у Званівській громаді. Зокрема, декілька разів збирала інформацію, кому які медикаменти потрібні.
«Я знаю, у кого яка хвороба, кому що потрібно. Я складала ці списки по пам’яті, бо до мене люди приходили, хто що потребував. І тоді Юлія Тимчак (керівниця ГО «Чарівні руни» – ред.) замовляла ліки за проєктом. Ті всі посилки вона відіслала на нас, ми формували усі ці пакети іменні, попідписували кому що, і передали у Званівську громаду», – каже Євгенія.
Жінка додає, що ліків там не вистачає, бо немає завозу. Медикаменти можна отримати тільки з гуманітарної допомоги.
«По-перше, ліки іноземною мовою, інструкції люди не можуть прочитати. Найменування різні, не такі як у нас. Люди не можуть зрозуміти, глянути в склад. У нас в інструкції вказано, як вживати, показання, протипоказання. А там цього всього немає. Там Інтернет відсутній, щоб перекласти. Там є і англійські, і французькі, й італійські препарати», – розповідає жінка.
Євгенія бере участь і у допомозі військовим: долучається до ярмарків, де збирають кошти для ЗСУ, готує смаколики, робить окопні свічки, які передають через волонтерів на передову.
«Баночки (для окопних свічок – ред.) є: нам дають консерви у гуманітарці. Ми збираємо ці баночки. У церкві нам віддають огарки від свічок, воскові. Ми переплавляємо і заливаємо ці свічки. Пиріжки печемо. Останній раз котлети передавали. Я у своїй групі у вайбері кидала оголошення: хто хоче допомогти можуть скинути кошти. Я півтори тисячі назбирала. Закупила на них фарш, насмажила котлет. Я розумію, що там їсти є що, але хочеться чогось домашнього, душевного. Людина, коли це робить, вкладає душу. Їм не стільки той пиріжок, скільки увага, що про них не забувають», – каже Євгенія.
Самотужки жінка зробила 170 котлет, а також долучилася до приготування 25 банок тушонки з кашею. Усе робить у себе вдома. Чи важко поєднувати волонтерство, роботу та хатні справи, Євгенія каже, що ні.
«Можна сказати, що важко. Але якщо так поміркувати, роздумати, то зовсім ні, бо поступово втягуєшся. Якщо займаєшся цим всим постійно і плануєш на день. Найголовніше – не впадати в депресію», – каже жінка.
Євгенія мріє, що після перемоги вона з родиною повернеться додому, до рідного Переїзного.
Ірина Мартинова
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
