Слов’янський клуб «ВелоТОР» продовжує об’єднувати людей та організовувати велотури вихідного дня
Веложиття Марії Батєнкової почалося з покупки першого велосипеда, бо незручно було їздити на роботу. Потім з’явився магазин-майстерня. А згодом Марія стала однією з засновниць клубу «ВелоТОР» та почала організовувати велозаїзди за участю людей не тільки зі Слов’янська, а й інших міст Донеччини.
Як Слов’янськ об’єднував спортсменів та любителів велосипедів
За словами Марії Батєнкової, ініціатором створення Слов’янського велоклубу став місцевий житель та підприємець Микола Мироненко. Таким чином вирішили популяризувати велосипедний рух у Слов’янську, влаштовували походи вихідного дня та велопрогулянки містами регіону. Почали долучатися місцеві жителі, які любили їздити на велосипедах і не боялись складнощів, адже іноді поїздки були доволі тривалими та непростими.
Згодом до місцевого клубу почали приєднуватися мешканці й з інших міст. Спочатку це були жителі найближчих населених пунктів: Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка, Черкаське, Нью-Йорк та інші. А коли вже почались велозаїзди на дуже великі відстані, масові велоподорожі та велотури, люди приїжджали навіть з інших областей.
Олена Юсова – жителька Краматорська, «дружить» із велосипедом із самого дитинства. Розповідає, що у 2016 році довелося пережити складний період і тоді дуже не вистачало спілкування з людьми, які мають те саме захоплення. Шукала можливості приєднатися до краматорських велосипедистів, але не знайшла того, чого прагнула.
«Тоді я згадала про Слов’янськ. З ним, точніше з велосипедистами у цьому місті, пов’язані дуже приємні спогади. Ще на початку 2000-х років я перетнулась на дорозі з однією з груп, і тоді відчула цю силу. На той час я вже точно не була слабкою, але їх наздоганяти було важко (сміється). Дізналась про «ВелоТОР» майже одразу після його появи, і коли прийшла, то зрозуміла, що більше немає чого шукати. Мене одразу прийняли у «велородину». Тут регулярно проводились заїзди та завжди були раді новим людям. Краматорськ був розрізнений», – розповіла Олена.
Марія підтверджує ці слова про Слов’янськ, говорячи, що спілкування між учасниками існують і поза межами клубу.
«Починалося все на спільному інтересі та любові до велосипедів, однак згодом переросло вже у більш тісні стосунки та підтримку одне одного. І нам не заважає те, що ми різні, що у нас різні сфери роботи. А ці часи, повномасштабна війна, нас об’єднали ще більше», – додає адміністраторка «ВелоТОРу».
До 2022 року активісти аматорської спортивної команди у партнерстві з іншими організаціями влаштували кілька фестивалів «Велодвижок», в яких поєднали шанувальників велокруїзів, естафет та квестів. Брали участь у розробці міської інфраструктури для велосипедистів та концепції для розвитку велоінфраструктури для всієї об’єднаної територіальної громади: з доріжками, парковкою, розміткою та іншими атрибутами для двоколісного транспорту.
Читайте також: БФ «Слов’янська мрія» продовжує впроваджувати зміни навіть під час війни
Евакуація, повернення та нові заїзди
Повномасштабна війна не стала несподіванкою. Кілька членів клубу, у тому числі й Микола Мироненко, взяли зброю та стали на захист країни. Частина виїхала у більш безпечні регіони.
«Ми евакуювались вже через кілька днів після початку – 26 лютого. За цей час зібрали та вивезли абсолютно всі речі як з дому, так і з магазину. Якийсь час жила у Львівській області, але коли наші сили погнали росіян з Лиману та Святогірська, вирішила повернутися. Тим більше, що мого чоловіка на той час перевели служити у Слов’янськ і я все одно періодично приїжджала. Ну, а потім вже вирішила залишитися», – згадує Марія Батєнкова.
Після приїзду майже одразу жінка почала шукати можливості для відкриття магазину. І коли їй запропонували в оренду старовинну будівлю за хороших умов, не стала вагатися. Навіть непривабливий вид не злякав – одразу вирішила, що дасть ладу. Саме тоді у місто почали повертатися інші учасники заходів, друзі. Вони дізнались про відкриття магазину, прийшли на допомогу. Після цього стали зустрічатися щодня, пити каву, спілкуватися та планувати маршрути велопоїздок.
«Раніше у нас були заїзди кожної неділі, і в них брали участь не тільки слов’янці, а й краматорчани. Я не кажу зараз про велотури чи подорожі, де можна було зустріти людей навіть з Харківської області, Дніпра та інших регіонів. Це просто щотижневі поїздки, для яких у чаті розробляємо маршрути, проговорюємо все, розраховуємо кілометраж, визначаємось з місцем зустрічі тощо. Поки що до нас приєднуються люди зі «старої гвардії», нових немає. Та й нас зараз не дуже багато – 7 постійних, буває до 12», – каже організаторка велодвіжу Марія.
Приєднується до поїздок і Олена Юсова, яка також виїжджала і повернулась у Краматорськ. Велосезон вона відкрила трохи раніше і дуже зраділа, коли поїздки велосипедами стали спільними.
«Це дає сили, заряджає, підтримує. По-перше, я дуже люблю поїздки, велосипед. По-друге, знаходитись у колі людей, які розділяють твої інтереси – це завжди круто. А зараз, під час війни, це ще й якась психологічна розрядка, можливість стабілізувати внутрішній стан, побути у колі друзів», – говорить мешканка Краматорська.
Читайте також: Шлях ГО «Єдність чеснот» під час війни: від речей для дітей до соціальних їдальнь та підприємництва
З Україною в серці
Нині частина постійних учасників клубу та велозаїздів боронять нашу країну на фронті. У тому числі й переселенці, які знайшли прихисток у Слов’янську ще на початку війни – після 2014 року. На жаль, є серед них і загиблі.
«4 квітня була річниця загибелі нашого постійного члена клубу, нашого друга Володимира Коваля. Він був людиною з великої літери. Відповідальний, спокійний, врівноважений, сильний… Тепер його немає, а я досі не можу без сліз говорити про нього. Клята війна», – говорить Марія Батєнкова.
Кілька людей почали займатися волонтерством, зокрема допомагати людям похилого віку та з інвалідністю у Слов’янську та віддалених населених пунктах громади. На велосипедах вони розвозять по домівках пакунки з продуктами, ліками тощо.
Намагаються підтримати й військових, які не дають російській навалі знову окупувати Слов’янськ, як це було рівно 10 років тому – якраз 12 квітня.
«Якщо є можливість, періодично купую якісь необхідні предмети (посуд, речі тощо) та віддаю Ларисі Коваленко, яка щодня знаходиться у волонтерському центрі. Також займались виготовленням окопних свічок і передавали захисникам, або вони самі навідувались до нас і забирали прямо з магазину», – говорить власниця велокрамниці.
Жінка також додає, що через війну не можуть собі дозволити їздити тими ж маршрутами, що були. Частина з них зруйнована вщент або перебуває у тимчасовій окупації (Бахмут, Соледар, Маріуполь, Бердянськ та інші).
Найчастіше їздять у Черкаське та відвідують маєток і парк Бантиша в селі Прелесне. Дороги обирають асфальтовані та намагаються не з’їжджати з них, бо це може бути небезпечно.
Але учасники клубу «ВелоТОР» вірять в українських захисників, у перемогу і в те, що зможуть знову збиратися великою командою та вирушати у тривалі велозаїзди рідною Донеччиною, Україною.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
