Українська броня. Частина 2
Радянський спадок
Україна як було сказано раніше, користується бронетанковою технікою, яка дісталася від СРСР. Для радянського танкобудування другої половини ХХ століття були характерні риси, що будуть описані нижче.
Компонування радянських танків так зване «класичне»: у передній частині розташовано місце механіка-водія, по центру – башта з іншими членами екіпажу, основне озброєння з боєкомплектом, ззаду знаходиться моторно-трансмісійне відділення.
Радянські конструктори намагалися виконувати машини низькими по висоті та з відносно невисокою масою. Завдяки чому радянські танки по лінійним розмірам менші, ніж більшість іноземних основних бойових танків. Також характерною особливістю є відносно маленька башта, яка майже не виступає за габаритні межі корпусу танка при повороті башти. Для прикладу, бойова маса танку Т-64А становить 38 тонн – один з найменших показників у порівнянні з іншими зарубіжними танками. Менша вага дає свої очевидні плюси: легкість у транспортуванні всіма видами транспорту (залізничним/ автомобільним/морським та повітряним) та користуванні комунікаціями (напр. мостами, автомобільними шляхами). В трійці основних бойових танків Т-64 ще і найнижчий по висоті – всього 2170 мм. Для порівняння висота Т-72 – 2190 мм., а Т-80 – 2193 мм. Перевага малих габаритних розмірів очевидна: меншу ціль важче уразити. Плюс бонус до маневреності в обмежених умовах, наприклад у населеному пункті.
Радянський танк Т-72, за ним – американський М1А1 «Abrams».
Радянські танки Т-64, Т-72 та Т-80 озброєні гладкоствольними гарматами калібру 125 мм. Основна перевага гладкоствольної гармати – це можливість окрім снарядів вести вогонь ракетами з лазерним наведенням, що значно посилює вогневу міць танка. Крім того, гладкі стволи дешевші та більш технологічні у виробництві. Проте ці гармати мають і свій недолік – меншу в порівнянні з нарізними гарматами дальність та точність стрільби.
Іншою «фішкою» радянського сімейства танків став автомат заряджання – спеціальний пристрій, призначений для подачі снарядів на лінію досилання та автоматичного заряджання гармати. Наявність автомату заряджання дозволило відмовитись від наявності у екіпажі танкіста-заряджаючого і, відповідно, скоротити екіпаж до трьох осіб. Також значно зріс темп стрільби.
Тепер слід сказати декілька слів про танк Т-64, який фактично став основним бойовим у Збройних силах України.
Ніякими законами логіки та здорового ґлузду неможливо пояснити, чому радянська Армія мала на озброєнні аж ТРИ типи основних бойових танків: Т-64, Т-72 та Т-80. Першим з них і став танк Т-64, покликаний прийти на зміну танкам Т-54, Т-55 та Т-62. Т-64 став новим зразком танка, в ході будівництва якого була застосована велика кількість оригінальних технічних новинок, які застосовувалися вперше: напр. комбіноване бронювання, автомат заряджання, оригінальна підвіска, опорні котки та коробка передач. Завдяки оригінальній ходовій частині танк відрізнявся плавністю ходу, що в купі з системою управління вогнем дозволяло вести точну стрільбу. Коробка передач була простою і легкою у використанні для екіпажу. Прохідність танку по ґрунтам, характерним для Європи виявилася вищою ніж у Т-72 і Т-80. Танки Т-64А оснащувалися новітнім на той час двигуном 5ТД потужністю 700 кінських сил (к.с.). Двигун, який вів свій родовід від авіаційних двигунів, виявився дуже компактним у порівнянні з іншими двигунами аналогічного класу, але страждав від перегріву та виявився ненадійним в умовах мінусових температур. Також виявилася ненадійною гідравлічна система стабілізації гармати, яка часто виходила з ладу.
В ході виробництва та на основі вивчення досвіду експлуатації у танки вносилися різноманітні вдосконалення та усувалися конструктивні недоліки. Як виявилося, при належній кваліфікації екіпажу, суворому дотриманню правил експлуатації двигуна, проблем у експлуатації двигуна Т-64 не виникало. А в купі з відмінними на той час бронюванням та зброєю, Т-64 зарекомендував себе потужною і надійною бойовою машиною.[1]
Всі недоліки радянських танків (зокрема і Т-64 – також), випливають з вище означених особливостей компонування всіх радянських танків. І найпершим є порівняно низька бойова живучість. На цьому терміні треба зупинитися детальніше. Справа в тому, що в бою завжди знайдеться щось, здатне якщо не повністю знищити танк, то вивести його з ладу. Сам по собі удар снаряда по танку не проходить безслідно. Снаряд може пошкодити засоби зв’язку, прилади спостереження, зірвати елемент захисту, тощо. У випадку пробиття снаряд повністю нівечить внутрішню начинку танка а також убиває та калічить танкістів. Найгірше що може статися – це пожежа палива або вибух боєкомплекту.
Механізована боєукладка танку Т-64 на 28 пострілів у вигляді конвеєра з лотками розташована по периметру бойового відділення на дні корпусу. Частина боєкомплекту (7 пострілів) у танку Т-64 розміщуються у відділені механіка водія праворуч від нього. Постріли закріплені у баку-стелажу – паливному баці, всередину якого вварені герметичні труби, які виконують роль гнізд для боєприпасів.
По суті екіпаж танку Т-64 сидить на снарядах. При влучанні снаряду і пробиття лобу корпусу, у правий борт в місце механіка-водія, у борти у місці розташування автомату заряджання, або при підриві на протитанкових протиднищових мінах весь танк вибухає, не лишаючи жодних шансів екіпажу на виживання.
Повздовжній розріз танку Т-64. Червоними стрілками та рамкою
вказані місця розташування боєукладки: бак-стелаж та
«карусель» автомату заряджання.
Бойове застосування радянських танків Т-64, Т-72 та Т-80 підтверджують вищенаведені доводи. У фото галереях україно-російської війни часто можна зустріти знищені танки, у яких від вибуху боєкомплекту башту зірвано з погону і відкинуто на декілька метрів. Шансів вижити у екіпажу просто немає (фотогалерея).
Танк Т-64 незаконних збройних формувань Збройних сил Російської Федерації, знищений в ході боїв за населений пункт Чернухіно 01 лютого 2015 року. Від вибуху башту зірвано з погону і відкинуто від корпусу танка. Екіпаж з усією імовірністю загинув. Фото за лінком.
Танк Т-64 незаконних збройних формувань Збройних сил Російської Федерації, знищений в ході боїв за населений пункт Рідкодуб 25 січня 2015 року. Від вибуху башту зірвано з погону і відкинуто від корпусу танка. Екіпаж з усією імовірністю загинув. Фото за лінком.
Навіть танки Т-80 (останні і найбільш досконалі в трійці радянських основних бойових танків) в ході першої чеченської війни виявилися настільки уразливими у борт в область боєукладки, що після закінчення бойових дій всі Т-80 вивели з Чечні. У другій чеченській війні вони вже не приймали участі (2).
Що потрібно зараз
Найперше що потрібно зробити, так це нарешті визначитись, який саме танк на озброєнні ЗСУ є основним. В теперішній час в ЗСУ знаходиться декілька типів ще радянських ОБТ. Т-72, Т-80УД, Т-84, Т-64 всіх модифікацій, Т-64 БМ Булат. Причому, знову ж таки, вкрай складно встановити точну кількість. Як завжди – різні джерела подають різну інформацію. Також певну кількість «реанімують» з баз зберігання та «танкових цвинтарів» і знову вводять у стрій після капітального ремонту. Причому зовсім невідомо кількість танків на таких цвинтарях і яку кількість з них ще можливо «реанімувати». Знову ж таки – всі реформи треба починати з банального обліку – які танки, скільки танків, і які з ним можуть бути модернізовані.
Логіка та здоровий глузд підказують, що через чисельність та закладені у танк резерви модернізації найбільш оптимальним варіантом є модернізація тих 1 100 танків Т-64, які зараз знаходяться у строю, щоб довести їх до рівня танків Т-64 БМ «Булат».
Ще одна проблема, яку доведеться вирішувати – це загальна зношеність танкового парку танків Т-64. Залізо також старіє, а більшість танків випущена у далекі 70 роки минулого століття. Всі без виключення танки потребують капітального ремонту. А це означає, що принаймні у найближчій перспективі Україна мусить налагоджувати, принаймні, самостійне виробництво запасних частин, вузлів та агрегатів танка. Наприклад, при всіх перевагах, що мають радянські і українські системи управління вогнем, всі їхні переваги зводяться нанівець через банальну зношеність старих, та недостатньо якісне виробництво нових. В ході бойових дій танкісти жалілися, що у приціл 1Г42 банально нічого не видно, через низьку якість оптики, внаслідок чого користуються простими біноклями, висунувшись з башти, чим наражають себе на небезпеку(2).
Ще у радянські часи існувала вояцька приказка «Сильна Красная армия – но связь ее погубит». І справді, при всіх українських модернізаціях у танки так і продовжують встановлювати громіздкі та примітивні радіостанції Р-123, які мають і обмежений радіус дії і нульову стійкість до радіоперешкод. Питання оснащення танків сучасними засобами зв’язку є нагальним та невідкладним. Від цього залежить виживаємість танку на полі бою. Автору невідомо, чи здатна українська промисловість забезпечити сучасними засобами зв’язку. Але оснащувати танки зв’язком потрібно НЕГАЙНО. На думку автора, закупівля за кордоном засобів зв’язку є прийнятним і вкрай важливим кроком, який дозволить підвищити боєздатність українських танків.
І останнє – ніщо, навіть самий сучасний танк, оснащений самим сучасним озброєнням та обладнанням нічого не вартий, якщо ним керує погано навчений екіпаж. Так – саме людський фактор відіграє вирішальну роль у перемозі у будь якій війні.
Першими, хто осягнув цю істину стали німці. Німецькі танки по броні та могутності озброєння поступалися танкам країн Франції та Великобританії. Щоб нівелювати кількісну та якісну перевагу супротивника у танках, німці, в числі інших заходів, зробили ставку на якість своїх воєнних кадрів. Стараннями генерала Ханса фон Секта у міжвоєнний період німецька воєнна освіта була кардинально реформована. Підготовці офіцерського та унтер-офіцерського, та рядового складу було приділено якнайпильнішу увагу. Німецькі танкісти отримували досконалий вишкіл, засновану на грунтовному знанні матеріальної частини, тактиці застосування танкових військ, взаємодії з іншими родами військ, та дії «в особливих умовах» – за несприятливих природних умов та тактичної обстановки
Вперше якість німецької системи підготовки підтвердилася у Франції у 1940 році. Німецькі танкові дивізії під командуванням генералів-новаторів Хайнца Гудеріана, Евальда фон Кляйста та Ервіна Роммеля в лічені тижні зламали опір сильної та чисельної французької армії та британського експедиційного корпусу. 7-му танкову дивізію Роммеля навіть прозвали «дивізією-привидом». Вона з’являлася наче нізвідки у французькому тилу і завдавала руйнівних ударів по французькій обороні. Вдруге якість німецької системи підготовки далася взнаки після вторгнення у Радянський Союз. Німці нарощували кількість досвідчених екіпажів, в той час як Радянський союз нарощував виробництво танків. Станом на 22 червня 1941 року Червона армія мала цілу залізну армаду у 28 000 танків, яка…. Була знищена німецькими танками та пікіруючими бомбардувальниками протягом літа-осені 1941 року. І навіть тоді, коли Вермахт відступав по всім фронтам під ударами армій країн антигітлерівської коаліції, німецькі танкові війська примудрялися завдавати дошкульних ударів союзникам, частково зводячи нанівець їх величезну перевагу в силах і засобах на полі бою.
Зліва-праворуч: Фельдфебель Курт Кніспель, обер-лейтенант Отто Каріус , СС-гауптштурмфюрер (капітан) Міхаель Віттман, лейтенант Йоханнес Бьольтер. На рахунку цих німецьких танкістів та їх екіпажів – приблизно 600 (!) знищених чи виведених з ладу танків військ антигітлерівської коаліції.
Танковим військам України мало просто дати сучасних танків. Має бути вдосконалена система підготовки танкістів на всіх рівнях. Потрібно банально збільшити час навчання танкістів всіх спеціальностей. А це сотні годин навчальної їзди механіків-водіїв, на які треба витратити тисячі літрів пального, сотні навчальних стрільб у різних умовах і сотні снарядів для навідників, сотні годин на полігонах для командирів. Потрібно якнайретельнішим чином проаналізувати досвід застосування танків і вдосконалити тактику застосування. Потрібно врешті решт досвідчені та ініціативні командири, які можуть ефективно застосовувати танки для досягнення перемоги.
На жаль в українських штабах, на відміну від німецьких, немає своїх Секта, Гудеріана, чи Роммеля, які мають волю для здійснення подібних реформ. Україні не бракує героїв, які на застарілих машинах, без належного досвіду, продовжують виконувати свій вояцький обов’язок і завдають втрат супротивнику в нерівних умовах. Показовий приклад – історія танкового бою під біля села Никифорове в Донецькій області та загибелі танку Т-64 Артема Абрамовича. Або нерівний танковий бій під Оленівкою. Але чи справедливо посилати в бій своїх вояків непідготовленими на застарілій техніці? Питання риторичне.
Завдяки цій статті читач узагальнено познайомився з особливостями радянського основного бойового танка Т-64, який став основним танком бронетанкових військ Збройних сил України, та узагальнено ознайомився з проблемами експлуатації українських танків. У заключній частині автор означить, якими рисами має володіти перспективний український танк.
Курт Оберст
[1] С. Суворов» Танк Т64 – первенец танков второго поколения. Изд. «Восточный горизонт», 2001.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
