Як реалізується проєкт «Культурне відродження» на Донеччині та чому це важливо
Проєкт «Культурне відродження» започаткували 10 жовтня 2022 року. Під час повномасштабної війни діяльність була спрямована тільки на деокуповані території. Спочатку на Харківщині, потім вже на Донеччині. Ми поспілкувались із засновницею проєкту «Культурне відродження» Мирославою Пузановою та дізнались про її діяльність у Донецькій області.
З чого все почалось?
Це було покликом душі, бо я пів року прожила з дітьми за кордоном, повернулась додому і зрозуміла, наскільки наша країна неймовірна багата. Багата на все і навіть більше, ніж на все: на людей, історію, цінності… І мені дуже хотілося, щоб це не втрачалось. Ще більш зануритися у цей процес допомогла пані Ольга Боднар (представниця літературного музею Харкова, засновниця ГО «Доброчинець», де я є волонтером) через її любов до книги, до історії та патріотизм.
На Донеччину вже з проєктом «Культурне відродження» я почала їздити рік тому у квітні, а до цього займалася харківським напрямком, бо у нас також була окупація пів року. Спочатку вирішила просто подивитися на стан дітей, познайомитися з батьками та максимально вступити в комунікацію. Хотілось повернути довіру дітей та дорослих, адже ми знаємо, що російська пропаганда працювала дуже активно, і треба було спочатку зрозуміти, про що вони думають, що відчувають.
Як зібрали команду?
У мене був активний акаунт в Інстаграмі та база людей, які займались тією чи іншою діяльністю. Я знала, хто знаходиться у Харкові, хто поїхав, у кого є бажання долучитися та виїжджати у звільнені від росіян населені пункти. Так сформувалась невеличка команда, до якої періодично долучаються інші активісти. Вона постійно змінюється, адже у нас кожного разу поїздки були різні, й навіть поділені на різні вікові категорії самих дітей для кращої комунікації. Це, наприклад, 1-4 клас, 5-8 та 9-11, і на кожну категорію в нас була своя тема, свої якісь заходи.
Чи є якісь програми для підлітків та дорослих?
Обов’язково. Наприклад, ми запускали проєкти, де вони повинні були написати про себе, про свою мету та мрію і оформити це в якесь бачення проєкту, який їм би хотілось реалізовувати. А потім, під час наступних зустрічей дивились, як у них починають горіти очі, як включається самостійність, працює громадське самоврядування… Знаєте, після всього що вони пережили, у них з’являється бажання щось змінювати в своєму середовищі.
З ким ви співпрацюєте?
Співпрацюємо з різними благодійниками та організаціями, зокрема з «Культурними силами» — це мої друзі, які завжди відгукуються на різні пропозиції. Також можу відзначити Харківський театр ляльок, театр дітей «Тимур», проєкт Ярослава Лебединця «Художні Малі». Але це далеко не все і не всі. Головне, що вся діяльність спрямована на психологічне відновлення людей, психологічну терапію та збереження культурної спадщини.
Загалом можу сказати, що всі, хто долучається до проєкту — це просто люди, які мене знають або мене з ними знайомлять, або самі приходять, тому що чули про нас, про те, що ми робимо. Підтримка йде саме зі сторони суспільства, оточення. Люди добровільно беруть участь, оскільки хочуть цього, і в поїздках вони отримують дуже цікавий досвід, після чого і самі змінюються. Багато хто потім каже, що не очікували такого, надихнулись, відчули.
Переглянути цей допис в Instagram
Якщо ж говорити про фінансову складову, то проєкт реалізується на волонтерських засадах. Є кілька громадських організацій, фондів, які надають ту чи іншу допомогу у вигляді канцтоварів, книг та ще чогось. Поїздки та пальне — це на мені. «Культурне відродження» не має якихось міжнародних донорів, партнерів, не залучає кошти, не підписує договори тощо. Мені здається, що це залишає нам більше свободи у тому, що робимо і до чого прагнемо. Нам не потрібно звітувати перед кимось і достатньо просто бачити та відчувати результати, яких досягаємо.
Ви є представницею та координаторкою діяльності італійського клоуна Марко Родарі на Харківщині та Донеччині. Як і коли почали співпрацю?
Вже півтора року «Культурне відродження» співпрацює з італійським клоуном Марко Родарі. Він систематично приїжджає в Україну, а я є координатором та представником цього проєкту. На Харківщину він завітав через пів місяця після звільнення Ізюму. Тоді координацію здійснювали благодійники УГКЦ і мене запросили як перекладачку. Під час спілкування та першої поїздки в Ізюм ми не тільки знайшли спільну мову з ним, а й почали розвивати цей напрямок на прифронтових та деокупованих територіях.
З того часу постійно на зв’язку, співпрацюємо. І знаєте, тут хочеться окремо сказати, що йдеться не про якісь розважальні заходи, бо у нас ментальність така, що ми сприймаємо клоуна як того, хто просто змушує сміятись. Насправді це зовсім не розваги, а інша діяльність — це психологічна терапія. Люди і відпочивають під час його виступу, і одночасно залучені до нього і кожен знаходить для себе щось особисте.
Про що проєкт «Книги»?
Цей проєкт ми започаткували з Ольгою Боднар. Крім того, співпрацюємо з українським католицьким університетом, із львівськими видавництвами, які надають нам підтримку. Дуже багато хто допомагає, передає книжки й ми поповнюємо бібліотечні фонди. У нас також є тематичні заїзди до бібліотек, ми збираємось на літературні читання.
От, наприклад, торік були у бібліотеці в Костянтинівці. Там зібралися настільки комунікабельні діти, такі зацікавлені, що мене вони дійсно вразили. Запам’яталась ця бібліотека ще й через те, що весь персонал україномовний, і вони от прямо горіли своєю справою, казали, що намагаються максимально долучати дітей до всіх активностей.
Хто і що ще запам’яталось?
Коли познайомилися з «ТатоХабом» у Краматорську, вони вразили тим, що зібралась дуже сильна та вмотивована команда, дружній колектив. Вони відкриті до комунікації та співпраці і не тільки там, а й у центрі PRO у Святогірську («Клуб рибалок України – Юей Фішинг Клуб»), куди ми також періодично навідуємося. Там працюють і з маленькими дітками, і з підлітками 14 років, а іноді долучаються й 15-16-річні. І цікаво те, що вони дуже сучасні, є класна комунікація між дорослими та маленькими, з якими більш старші діляться досвідом, немає якоїсь вікової ворожнечі.
Ще хочу відзначити БФ «Слов’янська мрія». Євгенія Алфімова (виконавча директорка фонду) може зачарувати кого завгодно. Як і вся команда, яка зібралась там. Вони просто живуть тим, що роблять, і це дуже відчувається. Наразі ми не можемо завітати саме сюди, бо у них там ведеться якась велика робота і немає можливості організувати щось, але сподіваюсь, що вже скоро зможемо знову побачитись.
Читайте також: БФ «Слов’янська мрія» продовжує впроваджувати зміни навіть під час війни
Тут хочеться запитати й про якісь зміни, які, можливо, побачили на початку ваших поїздок та сьогодні. Що першим спало на думку?
Знаєте, коли ми приїжджали на Донеччину, до нас здебільшого зверталися російською мовою й казали: «ну, всі розмовляють і ми розмовляємо». Не діти, бо вони дуже пластичні й гнучкі, а саме дорослі. А я відповідала, що має бути ідентичність і якщо ми будемо далі так продовжувати, то можна просто сісти й чекати, коли за вами прийдуть. Ви є прикладом для малечі, бо вони приходять, щоб отримати весь спектр того, що бачать і чують. І сьогодні для будування майбутнього наших дітей потрібно зробити висновки й закладати правильне зернятко. От просто так і говорила, без тиску, образ. Показувала на власному прикладі. І хочу сказати, що вже на другий-третій раз вони реально змінювалися і старалися, і робили такі успіхи, що мені особисто це було дуже приємно.
Або наприклад, коли приїхали в одне з сіл на Харківщині, де раніше постійно були обстріли, ми просто вийшли спілкуватися з громадою та попросили згадати, що вони робили до війни. І тут, уявляєте, директорка будинку культури почала говорити: «А у нас же був неймовірний хор, а ми ж займалися сучасними танцями, та в нас є ще й народні танці, а ще бібліотека, у нас ще й гурток». І тоді ми запитали, що заважає зараз поновити все це. Так вони були просто шоковані від того, що забули про це та від розуміння, що дійсно можуть відновити все або майже все. Дуже важливо дати людям цю віру, підняти її, показати, що все можливо, і що вони самостійно можуть щось зробити. І от коли ми повернулися десь через півтора місяця, то ті ж самі люди вже показували та розповідали про свої досягнення.
Переглянути цей допис в Instagram
Можу сказати одне: велика мета мого проєкту взагалі — це мотивація і саморозвиток. Ми даємо поштовх, а люди самі починають розуміти, що можуть зробити та розвивають це у своїх громадах.
Які плани на найближче майбутнє?
Ой, планів дуже багато. Але найголовніший — Перемога!
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
