Як створювались та працюють під час війни центри допомоги постраждалим від домашнього насильства у Покровській громаді
Тетяна Лисенко 24 роки працювала з дітьми. Була вчителькою молодших класів, зарубіжної літератури, української мови та літератури, а також керівницею гуртка декоративно-ужиткового мистецтва.
У 2016 році вона повністю змінила діяльність і почала працювати у соціальній сфері. Зокрема зосередилась на роботі з постраждалими від домашнього насильства.
А вже під час повномасштабної війни довелось розширити свою діяльність.
«Я відчувала у собі сили, щоб бути корисною»
У 2016 році Тетяна каже, що у неї виникла внутрішня потреба до кардинальних змін. Жінка ухвалила рішення повністю змінити сферу своєї діяльності. Так вона стала директоркою Покровського міського центру соціальних служб Донецької області та почала працювати з людьми, які опинились у складних життєвих обставинах.
«Час змін у моєму житті збігся з серйозними змінами в українському законодавстві щодо запобігання та протидії домашньому насильству. Тоді ж деталізувалася робота з ВПО, розширювались сімейні форми виховання (дитячі будинки сімейного типу, опіка, прийомні родини), з’явилась патронатна родина. Одним із напрямків роботи у Центрі соціальних служб якраз була допомога особам, які постраждали від торгівлі людьми. Тоді Україна активно розвивалась у цьому напрямку, удосконалювала законодавство. Тож ми уважно вивчали закони, розбирались у всіх пунктах, адже для того, щоб якісно надавати послугу, потрібно добре розуміти найдрібніші деталі. Тому зосередились на всіх юридичних тонкощах, а потім уже оцінювали ті інструменти, які маємо у громаді – що добре виходить, де є прогалини та як їх усунути», – розповіла Тетяна.
«Міста і громади, вільні від домашнього насильства»
У 2021 році UNFPA (Фонд ООН у галузі народонаселення) запроваджував проєкт «Міста і громади, вільні від домашнього насильства», який був спрямований на посилення спроможності та ролі територіальних грромад у розбудові стійких механізмів захисту та надання допомоги постраждалим від домашнього насильства.
«У проєкт одразу увійшли 15 українських міст, у тому числі Покровськ. З Донецької області були ще такі міста, як Костянтинівка та Краматорськ. Аби у кожній громаді з’явились агенти змін, організатори проєкту провели низку тренінгів та підготували експертів із розбудови муніципальної системи запобігання та протидії домашньому насильству. Цінним є й те, що серед тренерів були люди, які створювали сучасне законодавство і могли «на пальцях» все роз’яснювати. Навчання, яке складалось із чотирьох модулів, проходило у тих містах, де вже була напрацьована така система. Тобто, крім теоретичного навчання, ми мали можливість на власні очі побачити роботу спеціалізованих служб та перейняти досвід», – пояснила директорка Покровського міського центру соціальних служб Донецької області Тетяна Лисенко.
Крім того, 15 міст отримали підтримку у створенні відповідних служб у своїх громадах. Зокрема у Покровську коштом ПРООН зробили капітальний ремонт у приміщенні Денного центру (з кризовою кімнатою). UNFPA забезпечили наповнення цього центру обладнанням, меблями, технікою тощо. Місцева влада створила додаткові робочі місця.
«Урочисте відкриття Денного центру з кризовою кімнатою було 1 липня 2021 року. Саме з такої спеціалізованої служби адміністрацією громади було прийняте рішення розпочати розбудову мережі служб, які надаватимуть допомогу тим, хто страждає від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі. Згодом Покровська міська територіальна громада подала заявку до адміністрації проєкту на підтримку у створенні шести консультаційних пунктів у старостинських округах – найвіддаленіших куточках громади: Гришине, Лисівка, Першого Травня, Шевченко, Срібне і Новотроїцьке. Фонд нас підтримав, виділив кошти і ми готові були починати роботу. Але прийшла повномасштабна війна і все це стало на паузу», – згадує директорка.
Читайте також: Безплатна медицина: на що можна розраховувати у Донецькій області
На початку великої війни працювали майже цілодобово, але змінили пріоритети
У той час, коли більшість людей намагались евакуюватися у більш безпечні регіони, Центр продовжував роботу, але змінив та розширив напрямки діяльності. При цьому з 24 працівників залишилось лише 4 людини, у тому числі й Тетяна.
«На той момент залишались головна бухгалтерка, адже вона нараховувала всім заробітну плату і не могла виїхати, керівник Денного центру, завгосп і я. Ми просто не могли поїхати та кинути все напризволяще. А через деякий час повернулись і ті, хто евакуювався. У нас така специфіка роботи, що ми не можемо надавати допомогу дистанційно, а потреба у послугах зросла. Ми мали бути поряд з тими родинами, які перебували у громаді. Допомагали підготуватись до евакуації родинам будинків сімейного типу, адже сім’ям з однією дитиною складно зірватися з місця та поїхати кудись, а тут 10 дітей! Отже, фахівці мали повністю побудувати для них маршрут, провести та передати з рук у руки волонтерам та приймаючим сторонам по всій країні та за кордоном», – згадує Тетяна.
Покровська громада отримувала гуманітарну допомогу. І фахівці, які на той час залишились у громаді, допомагали передати її людям. Доводилось працювати без жодних вихідних та перепочинків.
«Крім того, на той час до нашого міста приїжджало багато переселенців, які евакуювались із зони активних бойових дій. Тож стояли на вокзалі, зустрічали та проводжали, розселяли по дитячих садках, куди потім приходили, щоб дізнатись про потреби… Говорили з ними, плакали разом. Знаходили у себе, друзів, і навіть у місцевих чатах старі телефони та зарядні пристрої, сімки, бо нічого ж у людей не було. А зв’язок – це потреба, яку мали закрити. Везли їжу, речі… Багато чого довелось робити у перші місяці, поки все вже не стало потроху стабілізуватися і не напрацювались механізми допомоги ВПО. У нас були такі люди, які, перебуваючи у нашій громаді, планували їхати далі – у глиб країни, а були такі, що прагнули залишитись у Покровську. І ті, й інші потребували допомоги. Жили у режимі, як-то кажуть, «суцільний лютий», – розповідає Тетяна.
Не забували у цих складних умовах і про підтримку людей, що зазнали домашнього насильства. Денний центр не припиняв своєї роботи ні на день. На початку літа 2022 року проєкт, запроваджений за підтримки UNFPA, продовжив роботу – керівники прийняли рішення про створення консультативних пунктів у старостатах. Влітку 2023 року були проведені ремонтні роботи, закуплені обладнання та меблів, фахівці пройшли навчання. А восени ці пункти вже були відкриті й сьогодні там надають підтримку всім, хто цього потребує.
«Зараз особисто я працюю з благодійними та громадськими організаціями в міжнародних проєктах, бо маю досвід, мені є, чим поділитись. І є розуміння, що потрібно зараз – у ситуації, що склалась у нашій країні. Це стосується різних напрямків, але й домашнього насильства у тому числі», – каже вона.
Читайте також: Як працює соціальний центр у Покровську, чим і кому допомагають мобільні бригади в регіоні
Людей, потребуючих підтримки, не стає менше. Тому робота триває
Про плани на майбутнє нині говорить не дуже впевнено, бо лінія фронту наближається і місто майже щодня потерпає від обстрілів. За словами Тетяни, вже у багатьох людей є розуміння, що потрібно евакуюватись, але сама поки що залишається у Покровську. Зокрема й через те, що триває проєкт, який передбачає виплату компенсації за оренду житла та комунальні послуги для ВПО. Крім того, Тетяна є локальним координатором у проєкті з надання соціальної, психологічної, юридичної та гуманітарної підтримки у віддалених населених пунктах мобільними бригадами.
«Усе більше людей виїжджає зі сходу України через підвищення активності бойових дій, але Покровськ живе, а ми живемо потребами його мешканців», – підсумовує Тетяна Лисенко.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
