Який досвід інших країн може використати Україна у післявоєнній відбудові
Десять років триває війна росії проти України. За останні два роки повномасштабного вторгнення знищено чимало населених пунктів Донеччини, Луганщини, Харківщини, Херсонщини та інших областей. Руйнувань зазнали обласні центри, великі міста та села України. Попри те, що війна триває й дотепер, в країні активно думають про відбудову. В деяких областях розробляють комплексні плани з відновлення, вивчають досвід інших держав, які пережили війну, залучають експертів та фахівців. Зокрема у матеріалі проаналізуємо практики післявоєнної відбудови Боснії і Герцеговини, Грузії, Південної Кореї.
Хаотична відбудова Боснії і Герцеговини
Війна на території Боснії і Герцеговини тривала з квітня 1992 до вересня 1995 року. Після закінчення бойових дій у країні стикнулася з проблемою забезпечення переміщених осіб та біженців житлом. Мирна угода дозволила громадянам повернутися до своїх довоєнних домівок. Однак на той час близько 200 тисяч будинків були самовільно зайняті іншими людьми. Близько 1 млн людей у Боснії і Герцеговині мали статус ВПО. Для них розробили декілька рішень: повернутися в країну або в інший її район, переселитися в державу, де вони перебували на той момент.
У Боснії і Герцеговині започаткували декілька кредитних програм для населення на житлові потреби. Крім того, у 1996-1997 роках низка організацій і компаній хотіли отримати гроші від донорів для відбудови країни. У результаті чимало контрактів уклали з іноземними організаціями, які не будували житло, або місцевими компаніями без досвіду. Загалом реконструювали приблизно 330 000 будинків, але до 2004 року тільки 43% з них були заселені, бо житлові програми не були популярними.
Крім цього, в країні існувала проблема незаконного будівництва, зокрема, через хаотичну реконструкцію. Наприклад, зводили споруди на околицях населених пунктів, а пізніше їх легалізували.
Одним із головних викликів для післявоєнної Боснії і Герцеговини стало повернення житла власникам. Серед проблем, які гальмували цей процес, стали: корупція і затягування розгляду справ; конфлікти між старими власниками і новими мешканцями; загроза етнічних переслідувань.
Цифрові рішення від Південної Кореї
Корейська війна тривала з червня 1950 по липень 1953 року. 80% промислової та транспортної інфраструктури Південної Кореї були зруйновані. Країна тривалий час залежала від фінансової допомоги інших держав. Через неналежний процес післявоєнного будівництва в Південній Кореї трапилось декілька трагічних випадків. Так, 1995 року обвалився універмаг «Sampoong». Тоді загинули 502 людини, близько 1000 зазнали поранень. Сталось це через незаконне використання землі, зміни та розширення проєкту, а також відсутність системи моніторингу за процесом відновлення. Аби вирішити ці проблеми, в країні створили антикорупційну систему прозорого будівництва «Clean Construction System».
За словами представника компанії-партнера «BORIM» Кім Син-Опа, впровадження системи зайняло майже рік.
«Стандартизована система була розроблена Сеульським муніципалітетом. У режимі реального часу люди можуть заходити до неї та слідкувати за усіма етапами будівництва та даними від замовника до забудовника. Це дозволяє не тільки забезпечити прозорість, але й безпеку на будівельних майданчиках. Упродовж 7-ми місяців ми створювали різні етапи системи, ще 3-4 місяці був період тестування та навчання цільової аудиторії», – розповів Кім Син-Оп під час сесії обміну досвідом між Україною та Південною Кореєю, яку організувала команда ГО «Інститут аналітики та адвокації».
Завдяки «Clean Construction System» можна перевіряти стан будівництва, матеріали та діяльність працівників у реальному часі.
Вирішення житлових питань для переселенців у Грузії
Внаслідок збройних конфліктів у Грузії у 90-х роках та у 2008 році в країні були три хвилі вимушеного переселення людей. Загалом щонайменше 230 тисяч осіб стали ВПО. Перед грузинською владою постали проблеми з пошуком нового житла для такої кількості людей, а також відновлення зруйнованих міст і сіл.
Зміни у забезпеченні житлом внутрішньо переміщених осіб почалися після 2003 року. Тоді ухвалили державну стратегію щодо ВПО, а також розробили план для її реалізації. Крім цього, у країни діяли закони про реституцію (повернення на свою землю). Вони регулювали права людей на альтернативне житло або грошову компенсацію.
Після війни 2008 року відшкодування могли отримати лише ті, хто втратив власне житло через бойові дії та не був переселенцем. Для прийому заявок створили спеціальні комісії у муніципалітетах, які проводили перевірку та оцінювали збитки. Усі дані про руйнування та виділені компенсації фіксували в спеціальних реєстрах.
Тих, хто виїжджав з окупованих територій, спершу розселяли у санаторії, школи, готелі та інші будівлі державної власності. Все це розглядали як тимчасове рішення: люди чекали швидкого закінчення війни та повернення додому. Коли в Грузії зрозуміли, що визволити окуповані території швидко не вдасться, то деякі з будівель відремонтували та передали у власність переселенцям. У колективних центрах у 2008 році проживали 45% ВПО. В інших випадках люди змушені були залишити тимчасові прихистки та отримали компенсацію для пошуку нового житла.
Крім цього, в країні функціонує реєстр житла, яке залишилося на окупованих територіях. Інформацію в ньому використовуватимуть після визволення грузинських земель, коли розглядатимуть повернення домівок власникам або їхнім спадкоємцям.
Після 2008 року в Грузії було декілька варіантів забезпечення переселенців житлом: будівництво котеджних містечок, викуп квартир від забудовників, іпотечне кредитування та інші програми. Як пише ГО «Інститут аналітики та адвокації», у 2022 році у Грузії зареєстровано понад 91 600 родин ВПО, з них 45 715 сімей отримали постійне житло. Однак через брак фінансування і недостатню підтримку міжнародних партнерів щороку цей процес уповільнюється.
Джерело фотографій: Інститут Просвіти, Радіо Свобода.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
