З Краматорська на Вінниччину евакуювалося подружжя, а з ними тринадцять тварин 

17737
1 коментар

З Краматорська на Вінниччину евакуювалося подружжя, а з ними тринадцять тварин 

Чоловік, дружина, а з ними вісім собак і п’ять котів – такою великою командою родина Анни виїжджала з-під обстрілів з Краматорська. Зараз вони живуть у Северинівській громаді Жмеринського району Вінницької області та дякують небайдужім людям, які зголосилися їх прихистити та допомогли облаштуватись на новому місці.

«Ми дуже довго не виїжджали, терпіли обстріли, боялися, ховалися у підвалі. Річ у тім, що нас з таким великим хазяйством ніхто не хотів прихищати. Я обдзвонила напевно двісті телефонних номерів, за якими пропонувалося житло. Не приховувала, що в нас багато тварин. І кожного разу чула відмову. Нарешті зв’язалася з В’ячеславом Ярошевичем, який одразу погодився нас прийняти. Так усередині червня ми опинилися у селі Слобода-Межирівська на Вінниччині», – згадує Анна.

 

«Це члени нашої родини, ми не могли їх залишити»

 

Анна та її чоловік не називають себе зоозахисниками, але фактично є ними. Собаки та кішки, якими вони опікуються, всі прийомні, підібрані на вулиці. Лише один пес породи московська сторожова був придбаний свого часу за гроші. Проте ніякої різниці між тваринами не існує. Їх однаково люблять, пестять, годують та лікують.

 

З Краматорська на Вінниччину евакуювалося подружжя, а з ними тринадцять тварин  - Фото №1

 

Коли почалася війна, постало питання переїзду у більш безпечний регіон. Спочатку Анна думала пересидіти у Краматорську, сподівалася, що скоро все минеться. Та й не уявляла собі, як перевезти своїх улюбленців, де їх розселити. Та взагалі, хто зголоситься прийняти таку компанію. Тому дуже зраділа, коли почула позитивну відповідь від волонтера з Вінниччини.

«Цього Славка нам доля послала. Цей молодий хлопець розгорнув у Северинівській громаді велику діяльність з прийняття переселенців з Донеччини. Він підшукує пустуючи будинки та домовляється з господарями щодо розміщення в них людей без орендної плати, суто за комуналку», – розповіла Анна.

Сама поїздка була тим ще квестом. Довелося найняти мікроавтобус. Мілких тваринок помістили в клітки для перевезення курей, бо стільки переносок купувати було занадто дорого. На всіх блокпостах чули здивування від військових, невже евакуйовуєте стільки тварин? Анна відповідала їм: «Так, це члени нашої родини, ми не могли їх залишити, вони не виживуть без нас».

Дісталися до місця вночі, але Славко зустрів, проводив до будинку, запропонував людям каву з бутербродами, а тваринам кашу. Так родина з Краматорська почала життя на новому місці.

 

З Краматорська на Вінниччину евакуювалося подружжя, а з ними тринадцять тварин  - Фото №2

 

Бог залишив собі шматочок раю на землі

 

Місцевість, в якій опинилася Анна з чоловіком Костянтином, дуже відрізняється від звичних краєвидів Донеччини. Кругом ліси, які з усіх боків оточують село Слобода-Межирівська.

«Тут краса неймовірна, нібито Бог залишив собі шматочок раю на землі. Навколо величезні сосни, чисте повітря, а головне – тиша. Не чутно сирен, а тим паче вибухів. Іноді здається, що немає війни, такий тут спокій», – описує Анна.

Дім, в який заселилася велика родина, доволі великий, тож місця вистачає всім. Є світло, проведений газ. Криниця та «зручності» – у дворі. Він належить місцевим мешканцям, які живуть в іншому будинку. На подвір’ї пасуться п’ять їхніх кіз. Анна приглядає за ними, за це вранці та ввечері отримує від господині парне молоко.

Найбільше здивувало краматорців те, що у дворах немає парканів, а місцеві не зачиняють свої домівки. Якщо господарі уходять кудись, то просто притуляють двері мітлою. Якщо вдома, то двері відчинені.        

 

Допомога звідусіль

 

Село Слобода-Межирівська зовсім маленьке, десь близько 400 жителів. Вони зі співчуттям відносяться до переселенців і намагаються підтримати хто чим може. Наприклад, щоб нагодувати всіх тварин, Анні щодня треба зварити 15 літрів каші, та ще й з м’ясом. З цим допомагають сусіди. Місцеві самі вирощують зернові та мелють їх на крупу. Приносять цілі пакунки пшеничної та кукурудзяної каші.

«Не встигли ми приїхати та як слід роздивитися що до чого, як до нас стали навідуватись сусіди. Один приніс картоплю, другий консервацію, третій поділився посудом та одіялами з подушками. Зустрічала їх зі сльозами на очах, бо не очікувала такого відношення до чужинців», – говорить жінка.

Згадує, як вирішила замарінувати грибів, яких тут повно, та попросила у сусідки пустих банок. Та принесла кучу торішніх закаток – мовляв, з’їсте це та й звільните банки. Чоловік Анни допоміг сусіду качати мед, то теж отримав солодкий гостинець.

Оскільки з роботою в селі важко, то переселенці намагаються підробляти таким чином: чи допомагають збирати черешню та малину, чи щось по господарству впоратися.

«В принципі ми нічого не потребуємо, для життя усього достатньо. Час від часу привозять гуманітарну допомогу – продуктові набори, засоби гігієни. Плюс, як я вже говорила, неоцінима підтримка місцевих мешканців, за що я їм дуже вдячна. Головне, наші тваринки нагодовані, у безпеці та в комфортних умовах», – наголошує Анна.  

 

Посиденьки у Славка

 

Переселенцями Северинівської громади постійно опікується місцевий волонтер В’ячеслав Ярошевич. Ми про нього писали у попередній статті.

 

З Краматорська на Вінниччину евакуювалося подружжя, а з ними тринадцять тварин  - Фото №3

 

Хлопець запрошує з постраждалих регіонів Донеччини родини з дітьми, підшукує для них житло, щось лагодить у ньому для створення комфортних умов. Таким чином вже прихистив 72 людини. Це сім’ї з Краматорська, Покровська, Часового Яру, Дружківки, Маріуполя та інших міст. Серед них є багатодітні родини.

Волонтер створив групу у соцмережі, до якої додає нових поселенців (так він називає гостей громади). У мережі люди спілкуються між собою, говорять про свої потреби, які Славко намагається швидко вирішити. По неділях збирає гостей у себе вдома. На цих посиденьках за чаєм з печивом обговорюють поточні питання, згадують минуле та будують плани на подальше життя.

 

Мовне питання

 

Багатьох людей з Донеччини лякає те, що в західних регіонах до російськомовних будуть погано відноситись. Анна на своєму прикладі спростовує це твердження.

«Нам кажуть: розмовляйте як хочете. Тут немає такого, щоб хтось змушував переселенців переходити на українську. Але саме оточення сприяє тому, щоб опановувати рідну мову. Коли навколо чуєш красиву українську, то мимоволі переходиш спочатку на суржик, а потім намагаєшся говорити як усі», – зазначає жінка.

Анна вкотре наголошує, що сюди можна та треба їхати, щоб врятуватись від обстрілів. Житло дадуть, дах над головою буде, сусіди допоможуть навести лад в оселі та ще й нагодують. 

«Всі люди тут чуйні, з розумінням ставляться до ситуації, в який ми опинилися через війну. А В’ячеслава та господарів нашої хати, я кажу, то нам Бог послав. Завдяки їм ми почуваємось у безпеці та в турботі», – підкреслює Анна.

Світлана Денисенко, «ЗмІнИ. Схід»


Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!


1 Коментар
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ольга
1 рік тому

які всі молодчаги – а Ганна з чоловіком. і місцеві мешканці, і в першу чергу Славко. Тільки так ми здолаємо спільного ворога і все буде Україна – чудова, квітуча, вміюча любити та товарешувати, відповідати за тих, кого привчили. Ві всі герої!!!!!


Новини

Відео

Аналітика